ПОСВЯЧЕННЯ НА СЛУЖІННЯ

Ти вибраний Богом, щоб бути служителем вірним,
Бог Церкву помісну сьогодні тобі довіряє.
Бо бачить тебе Він для праці своєї надійним
І вірить Господь, що не зрадиш Його сподівання.

Служитель від слова «служити» і бути слугою,
Іти до розбитих, до зранених серцем, забутих.
Схилятися низько , проникнутись болем, журбою.
І розпач надломлених душ в Церкві Божій почути.

Це зовсім нелегко, і стільки потрібно тут сили,
Забути про себе , своїх інтересів зректися...
Ще слабнути будуть нерідко сердечнії крила,
І скажеш нераз у молитві « Я дуже стомився...»

Тоді серед бурі почуєш ти лагідний голос:
«Я поруч з тобою, тебе Я тримаю, Мій сину...
Стоїш ти на варті, овечкам ти пастор і сторож,
Невже Я тебе у жорстокому світі покину?»

Сьогодні ти став у проломі за діло Господнє,
Блаженний, що з юності вибрав велике служіння!
Нехай збережуть тебе в світі Христові долоні,
Хай Небо тобі посилає лиш благословіння!

15 грудня 2011р

ДИТЯЧА ВДЯЧНІСТЬ

Моє серденько дитяче
Господеві дуже вдячне
За листочки золоті,
Свіжий хлібчик на столі,
І за яблучко рум»яне,
Апельсинки і банани!
За водичку й молочко,
За матусине тепло.
І за таткові долоні,
Що голівку пестять доні.
Хочу бути я слухняна,
Щоб раділи татко й мама!
Щоб радів також Ісус,
Що слухняною росту!

КОЛИ ВМИРАЄ МАМА...
На смерть Наталі Рудько
Замовкли в хаті мамині молитви,
Не чути більше тихих її слів,
Лежить старенька Біблія закрита,
Вазон на підвіконнику відцвів.

Лиш на підлозі килимок прим»ятий,
Де на колінах плакала вона,
Лиш пахне нею кожен кутик в хаті,
Так, ніби вийшла й вернеться вона.

Та серце мами битись перестало,
Це серце дарувало теплоту,
Воно і розуміло і прощало,
І рідні імена несло Христу.

Тепер у хаті порожньо і тихо,
Немов за обрій сонечко зайшло...
Так холодно, журливо і незвично,
Гілки безлисті б»ються у вікно.

А з фотографії сміються її очі,
Любимі, рідні, милі, дорогі...
Вони, немов сказати рідним хочуть:
«Я вже з Ісусом...Мій скінчився біль...»

Так, вона там, вона з Христом на небі,
Усміхнена, красива, молода...
Відмучилась, відплакала...Не треба
Їй більше ліків, - там жива вода...

А тут осінній дощ тихенько плаче,
Тут рідним заспокоєння нема.
Вмирає мама, світ стає інакшим,
Вмирає мама , у душі пітьма...
23-24 жовтня 2011р

Красота Рождества!
Простота воплощенья!
В нём надежда столетий,
Ожиданье веков,
Слышно в сердце Христа!
Новой эры биенье ,
Взор Младенца так светел,
Мир вокруг так суров.

На небесных часах
Тихо дрогнула стрелка,
И с Рождественской ночи,
Начат новый отсчёт,
На Марии руках
Бог в лице человека,
Смотрят Вечности очи
Под соломенный свод.

Красота Рождества!
Высота воплощенья!
В нём аккорды созвездий,
И величие тайн!
В нём виссон торжества!
И слеза примиренья!
Вдохновенье поэзий!
Светлый гимн христиан!!

РОЖДЕСТВЕНСКОЕ

В ту ночь над городом Давида
Небес явилось торжество,
Пришло на землю Рождество!
И благодати дверь открылась!.

Серебряная радость труб,
И скрипок дивное звучанье
Слилось в едином ликованье
И в ангельском скрещенье рук.

А Царь в убогих яслях спал,
И лунный свет дарил корону
И в атлас превращал солому,
Жаль, мир о Рождестве не знал...
***
В аккордах Рождества благословенье!
Звучание небесных чистых лир!
Осанна, радость и благоволенье!
Всем людям на земле от Бога мир!

РІЗДВЯНЕ ДИТЯЧЕ

Маленький Ісусик дріма на соломі,
Цілує Марія своє Немовля.
І нюхає ослик рожеві долоні,
І ніжки пригріло пухнасте ягня.

Стеблинка торкнула малесенький носик,
Ісус пробудивсь, оченята відкрив.
Над Ним нахилились Марія і Йосип,
І місячний промінь личко освітив.

Аж ось пастушки, що прибігли від поля,
Стоять і радіють, дивуються тут.
Новину звістили їм ангельські хори,
Всю радість сердечну Ісусу несуть.

Я теж би хотіла прийти у ту нічку
До яселок бідних у тихім хліву.
Погладити ніжно Ісусу голівку,
Схилити колінця, принести хвалу.

Це сталось давно у Давидовім місті
Мене ще на світі тоді не було.
Та люблю Ісуса я серденьком чистим,
Радію щораз, як приходить Різдво!!

ТАНЕЦ НА КОЛЯСКЕ

А музыка звучит для нас двоих,
И зал растаял, и пропала робость.
Я столько танцевал в мечтах своих,
Сегодня рядом мой учитель строгий.

Мы кружимся, и мы легки, как дым,
В моей ладони хрупкая ладошка,
Я стал опять сегодня молодым,
Стеснительным и чувственным немножко.

Пусть где – то неуклюжи мои «па»,
Ведь на колёсах сделать их не просто.
Но столько радости горит в моих глазах!!!
Как будто я попал на чудо – остров!

Где море, пальмы, солнце и цветы,
Где можно танцевать аж до упаду!
В календаре уж третий день зимы
А сердце танцу бесконечно радо!

Простите, что не сделал реверанс,
Я только поцелую Вашу руку…
Спасибо за подаренный мне шанс,
Вернуться в юность в танцевальном круге.

Колясочник вам чудо подарил,-
Свой танец на солидной этой сцене.
Он к душам вашим танцем говорил,
Надеюсь, ваши души это ценят…?

На Голгофу опустилась ледяная ночь,
Низко голову склонивши, умирал Христос,
И смотрело с болью Небо, как на средний крест,
Смерть, почувствовав победу, уронила месть.

Разъярённою толпою бушевало зло,
Серой каменной стеною заслонив добро,
И растерзанная болью, гибнула Любовь,
Лишь струилась вдоль по брусьям
Алой струйкой кровь.

Бушевали злые ветры, задували свет,
Засыпали серым пеплом милосердья след,
Угасала на Голгофе тихо доброта,
Заострился бледный профиль Господа Христа.

«Для чего Меня оставил?
Я Один между врагами,
Без Твоей поддержки, Мой Отец,
Не вмени им злодеяний,
Ни укоров, ни страданий,
Ведь не ведают, что творят»

Он молился, умирая,
Чтоб открыть нам двери рая,
Чтоб тебя от гибели спасти,
Друг, прислушайся сегодня,
Как зовёт любовь Господня,
Милый друг, не медли, приходи!

Поэтический сборник "Скрипка душі" 2004

З Тобою стрічаю день,
І душу вбираю в спів,
Віночок своїх пісень
Несу до Престолу див!
Торкну камертон стебла,
Послухаю дзвін роси,
І вранішні два крила,
Здіймуться, як паруси.

Твого милосердя цвіт
Дарую усім навкруг,
Радію, що бачу світ,
Радію, що Ти мій Друг!
З Тобою стрічаю день,
І вірю, Ти поруч йдеш,
Такого, як є мене
На Своїх руках несеш.

Впаде суєта до ніг,
У спеці важкого дня...
Поміж багатьох доріг,
Знайду ту стежину я..
Де в затишку від вітрів
Чекаєш мене, Ісус
Забувши про втому днів
Долонь Твоїх серцем торкнусь.

Нехай десь вирує світ,
Хай натовп кудись біжить,
А я лиш Тобі, Господь,
Присвячую кожну мить.
Вгамується суєта,
І стане спокійним день,
І зникне кудись журба,
Прославлю я знов Тебе.

Як вечір накине шаль
До Тебе я знов схилюсь,
Заграє у небі Скрипаль
В обіймах Твоїх засну...
І Ангел із висоти,
Накриє мене крилом,
Господь, наді мною Ти,
І серденьку так тепло...

ВИШИВАНКА ЖИТТЯ

Відбриніла струна у дитинстві твоїм волошковім
І вже юність сьогодні дарує Любові квітки.
Посміхнулась тобі ніжна зіронька та світанкова,
У віночок сплелися весняні і чисті роки.

Наче білі хмаринки
Відлетіло за обрій дитинство,
За весною йде літо,
А за ним золотий листопад,
Хай у серце не б»ють
Непривітні й колючі крижинки,
Лише теплі дощі, лише добрих бажань зорепад.

Буде витися стежка в квітучих п»яннких полонинах.
Чи між диких ожин серед скель і обривів гірських.
Нехай серденько пташкою в небо до Господа лине,
Бо Він крила надії Єдиний лиш може зміцнить.

Як важливо в житті кожен день, як малий чорнобривець,
Вишиваючи долю, вплытати в мереживо днів,
Щоб у Вічності Божій побачити сонячне диво –
Вишиванку життя, що Ісусу колись присвятив.

ІРИНЦІ В ДЕНЬ ХРИЩЕННЯ

Світить сонечко сьогодні яскравіше,
І , здається, що радіє цілий світ.
Серед всіх ти сама щасливіша,
Бо вступила з Богом в заповіт.

Ти стоїш біленька, як лебідка,
Оченята радістю горять,
А душа красива, наче квітка!
В серці струни сонячні бринять!

Ірочко, хай ця недільна днина
Буде завжди пам»ятна тобі!
Бо віднині Божа ти дитина,
Він з тобою в радості й журбі...

Берегти Бог буде твої кроки,
Всі стежки твої благословить,
Серденьку пошле небесний спокій,
І наповнить щастям кожну мить.

Тільки будь Ісусу завжди вірна,
Бережи у серці чистоту.
Відтепер Христова ти Царівна!
Тож стремись у неба висоту!

В цей прекрасний день тебе вітаєм!
Збережи цей святості віссон!
Благодатних злив тобі бажаєм!
І живи із Небом в унісон!!

***

Той більше любить , кому більше прощено,
Спасене серце вміє щиро плакати,
Як вмить відчує – Щастя не прострочено,
Воно в долонях Господа розп»ятого.

Хто здалеку приходить до Спасителя,
Хто знайдений на перехресті розпачу,
Той не соромиться до ніг Христа схилитися,
Як Магдалина слізно милість просячи.

І не черствіє та душа, не вицвіте,
І до Голгофи з часом не збайдужіє,
Як самарянка водоноси кинувши,
Ту радість побіжить звіщати друзям всім.

Хай роки віддаляють день навернення,
Та хіба час мірилом є Любові??
Коли душа до Господа повернена,
То з неї б»є струмок води живої.

Тоді пустеля розцвітає садом,
У змучених гріхом розбитих долях,
І душі, як квітки, побиті градом,
Вмить оживають в променях Господніх.

У того, кому прощено багато,
Є при собі завжди бальзам цілющий,
Щоби прийти на допомогу брату,
Не тільки брату, просто людським душам.

Є й в нашій Церкві добрі самаряни,
Які до цього світу не байдужі...
Любов»ю перев»язуючи рани,
І до Христа несуть розбиті душі.

Снопи, снопи, чи ми багаті ними?
Для Господа – приємний доказ вдячності.
Що почуття є трепетно – живими,
Що серце за людьми ще здатне плакати.


Я мрію, щоб перед Престлом Білим
В оточенні крилатих Серафимів,
Сказав Господь:» Ввійди Мій рабе вірний,
У радість Свого Пана, й будь щасливий!»

ЛЮБОМУ СЕРДЕНЬКУ

Мій любий, найдорожчий, мій єдиний.
Тебе подарував мені Сам Бог.
Ти – серця мого рідна половина,
Як добре, що йдемо життям удвох

Чи встелять нашу стежку білі квіти,
Чи осінь жовтим листям замете –
Ми будемо надіятись й любити.
Носити в серці почуття святе.

У кожну мить – вночі, чи на світанні,
У радості, у щасті, чи в журбі
Я прагну бути, дорогий коханий,
Відрадою і втіхою тобі.

Бо нам на двох дана єдина доля,
І все, що Бог призначив – перейти.
Життя – велике неозоре поле.
Але з тобою так приємно йти.

Я ніжно понесу в долонях серця
Солодке і пречисте почуття.
І серце в унісон з твоїм заб’ється,
І сповнить душу Музика життя.

Половинка моя.

Мы с тобой, как две капли дождя,
Как две веточки очень похожие.
Мы с тобою одно – ты и я,
Моя милая, моя хорошая.

Не могу больше жить без тебя,
Ты – души моей светлая радуга.
Ты – прекрасная Тайна моя,
Ты – мой праздник и жизни отрада ты.

Мы с тобою, как два мотылька,
Что лучами согреты весенними,
Мы бегущие два ручейка,
Что вливаются в Счастье Семейное.

Припев: Половинка ты моя. Половинка ты моя.
Моё ты Счастье, моя ты радость .
Половинка моя!

Коханій від нареченого
.
Любове моя кароока,
Ластівко рідна моя..
Стільки змарнованих років,
Ті, що без тебе жив я...

Весни без тебе минали,
Осені лили дощі...
Серце тебе лиш чекало.
Порожньо було в душі.

Сталося радісне диво, -
Ти в мою долю прийшла,
Тепла ,як сонячна злива,
Свято душі принесла.

Твою маленьку долоню
Ніжно тримаю в руці.
Хочу назавжди з тобою
Поруч іти у житті.

Хочу до старості нести
Трепетне це почуття.
Щоб відчувати , як пісню
Серденька твого биття.

Батькам.
Ми стоїмо в цей день такі щасливі.
Ми починаємо удвох своє життя.
І щедра благодатна тепла злива
Нам відкриває світле майбуття.

Все, що було і все, що завтра буде
Ми маємо ,завдячуючи Вам.
Матусю й батьку – найрідніші люди...
Ви будували в душах наших храм.

Як часто ви ночей не досипали,
Молилися до Господа за нас.
За кожну мить і крок переживали
З доріг далеких зустрічали нас.

Схиляючись з сердечною любов’ю
Цілєм Ваші руки дорогі.
Хай дасть Господь Вам сили і здоров’я
Зіллє на вас щедроти всі Свої.

Куди би нас не повела дорога...
Молитви Ваші будуть з нами йти.
В них наша сила, радість, перемога.
Вони, як крила будуть нас нести.

ЛЮБИМОЙ НЕВЕСТЕ

Ты зернышком солнечным в сердце моем проросла.
Наполнила нежностью, лаской, теплом, добротою...
Охапку весенних цветов в мою душу внесла,
И всё изнутри озарила любви красотою.

Я только во сне мог увидеть улыбку твою,
Я только мечтал о сиянии глаз этих чудных,
Но Бог, наклонившись, услышал молитву мою,
Он видел, как жить без тебя в этом мире мне трудно.

Друг другу навстречу повел нас, и миг подарил,
Когда, словно птицы в полете, сердца прикоснулись.
И дождь изобильный на судьбы двоих Он пролил,
И души, как окна, - для счастья совсем распахнулись.

Теперь ты, любимая, рядышком,близко со мной
Рука моя держит твою дорогую ладошку...
Идти до последней черты я желаю с тобой...
Чтоб в радости , в горе делить даже хлебную крошку.

Я буду нести свои чувства, как горный хрусталь,
Беречь, как зеницу, Любовь в чистоте отношений...
Из нежности слов и улыбок сотку я вуаль.
И стану просить для судьбы нашей благословений


Шепчу я “Спасибо” за то, что доверилась мне.
За то, что поверила в искренность теплых признаний.
Нам будет уютно вдвоем на огромной земле
И будем любить, так же нежно, как в день сочетанья.

НАРЕЧЕНОМУ ВІД КОХАНОЇ

Ти призначений Богом мені,
Ти мені подарований Небом...
Щоб у радості, чи у журбі
Я горнулася ніжно до тебе.

Щоб у хмарні, чи сонячні дні,
Навесні, чи в замріяну осінь
Був промінчиком теплим мені,
Що у серце відраду приносить.

Догорає святковий наш день,
Вечір світить нам лагідні зорі...
Мій Єдиний, кохаю тебе
Мліє серце в солодкім мажорі.

* * *

Наречений мій. Доленько моя.
Моє рідне Щастя карооке...
Вірною назавжди хочу бути я,
Не згасивши почуттів високих.

Нареченій

З якої квітки пила ти росу?
Які струмочки в коси ти вплітала?
Що на твою задивлені красу,
Вітри весняні в небі затихали?
В очах твоїх – всі зоряні світи....
У посмішці – промінчики любові.
Неторкано - пречиста світла ти.
Немов на квітах роси світанкові.
Для щастя сотворив тебе Сам Бог
У парі з милим вище хмар летіти.
У радості, в журбі, в часи тривог...
Коханим серцем щиро дорожити.
Торкає ніжність клавіші душі
Народжується музика Кохання...
Коханий подарований тобі
В день незабутній вашого вінчання...

Приспів:
Два ваших серця стали враз одним,
З’єднались почуття, бажання, мрії
Мереживом сплелися золотим
Закоханість, довіра і надія.
Бажаю, щоби свято цього дня
Через десятки років не згасало.
Щоб обійнявшись, йшли через життя,
Щоб і всього життя було замало...

СИНОВІ В ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ.

З рідного гніздечка відпускаю
Перше пташеня – тебе, мій сину,
Господа про доленьку благаю,
Щоб вас вів через земну долину.

Від колиски аж до дня вінчання,
З перших кроків до цієї миті.
Мамине єдине лиш бажання,
На світанку і в нічній молитві.

Щоб Господь вас огортав Любов’ю,
Щоб світив кохання стиглі зорі.
Все життя наповнив би Собою,
Маяком щоб був в життєвім морі.

Проросте вздовж вашої дороги
Тепла м’ята чи стебло полину.
Та за все ви вдячні будьте Богу,
Бо таке життя, мій любий сину.

Будеш йти шовковою травою,
Чи ступати боляче по бритві...
Пам’ятай, що скрізь завжди з тобою
У житті йде мамина молитва.

Дай вам щастя, діточки кохані,
Щоб гніздечко звили ви в любові,
Щоб любити, так, як в день вінчання
Все життя ви були би готові.

К О Х А Н О М У

Ти проріс в моїм серці солодким і ніжним зернятком,
Ти зростив у душі дивовижно – прекрасні квітки.
Я з тобою життя починаю, немов би спочатку...
Мій Коханий, сплелися в єдино дві наших руки.

Ти – мій дощ опівнічний, - притишений, лагідний, теплий,
Ти – веселка барвиста над буднями мого життя...
І, неначе та ластівка в небо – я лину душею до тебе.
Вірю, тільки з тобою, мій рідний, Господь дав мені майбуття.

Я долоньку свою покладу в твою сильну долоню,
Пригорнуся до тебе, забуду незгоди й жалі...
Серед тисяч щасливих - я всіх щасливіша сьогодні,
Бо ці очі закохано дивляться в душу мені.

Хай звівається вітер, громи хай пронизують небо,
Хай спливають роки, як за обрій летять журавлі...
Твоє серце я маю, і більше нічого не треба...
Це найбільший дарунок, що Небо послало мені...

Приспів :
Мій Єдиний, мій рідний, мій добрий найкращий у світі
Я бажаю лишитися вірною аж до сивин...
У печалі, чи в радості – скільки відведено віку,
Не розсипати , не розгубити кохання перлин...

ПОДРУЗІ

Хай кожен день складається із нот -

Сі, До, Фа, Ре, Ля, Соль - і все в мажорі!!

Хай Композитор буде лиш Господь,

Тоді в житті не буде більш мінорів..

Хіба лише осінній листопад -

Меланхолійний, трошки гіркуватий…

І романтичний... наче зорепад,

Такого можна серцю побажати...

І ще бажаю - ти щаслива будь...

Хай буде Щастя поруч дні і ночі...

У Господа просити не забудь,

Все, про що мрієш, бо Він дати хоче..

Троянд тобі, ромашок, орхідей!

Свою ти квітку вибереш - я знаю...

Як можна більше добрих скрізь людей,

Я цього від душі тобі бажаю!!

РОДИТЕЛЯМ

В том далеком семьдесят втором,
Осень тоже была золотою,
Но для Вас она цвела весною,
Потому что были Вы вдвоем.
Не был убран “Мерседес” цветами,
Не было колец и пышных кружев.
Но зачем Вам этот блеск был нужен,
Если изнутри светились сами?
Как сияли мамины глаза,
И какой она была счастливой.
Рядом папа – молодой, красивый,
А над ними Господа рука.
Бог всегда Ваш путь благословлял,
Время шло и Вы детей растили,
И в молитве руки возносили,
Вам Господь с любовью отвечал.
Убелили годы сединой,
Много зим за окнами кружило,
Но сердца так трепетно любили –
Уносились вьюги стороной.
Это только избранным дано
Столько лет в любви прожить совместно,
Чтобы не смолкала в душах песня,
Чувствам чтоб в груди было тесно.
Снова клен роняет кружева,
Повзрослела осень на полвека.
Два родных, любимых человека,
Поздравляем с юбилеем Вас!

СТОП КАДР

Твой каждый день, как маленький виток
Вокруг себя и праздной суеты.
В конспекте жизни пару кратких строк,
А дальше – просто чистые листы.

А день рожденья – яркий эпизод,
На пленке, не проявленной пока,
Где каждый кадр – тобой прожитый год
На кнопке «Stop»а Мастера рука.

Мы все спешим, и мы с тобой в пути
Считаем метки улетевших лет
Я знаю, ты успел приобрести
В Столицу Счастья проездной билет.

В тот город, где не меркнет солнца свет,
Где краски обретает негатив.
В тот город, где и миллионы лет,
Слегка лишь приоткроют объектив.

ДОНІ

Зійшло у хаті сонечко маленьке,
Його в долонях можна помістити.
Забилось на землі нове серденько,
Краплинка щастя на початку літа.

До неї прилітають ангелята,
І їй віночок зоряний дарують,
Але вона вже знає руки тата
І голос мами впізнає і чує.

Лиш їй співає дощик колискову,
І ластівки для неї лиш щебечуть,
Постільку стеле вітерець шовкову,
І зіроньки засвічує їй вечір.

Промінчик сонця носика цілує,
І пробують вже губки посміхатись,
І так рожевий бантик їй пасує,
Хоча нема до чого прив’язати.

Але ще будуть платтячка і банти,
І кучері рясні і капелюшки.
Ще золоті сережки купить тато,
І ще позаздрять їй колись подружки.

Ще скажуть хлопці: “Дівчина, як квітка!”,
Ще дасть їй Бог щасливу довгу долю,
А поки що за донечку моліться,
Довірте небу ангелятко своє.

Донечці

Ти – Ангелятко біле і невинне,
Ти – ясне наше сонечко беззубе.
Найперше, найсолодше і єдине,
Якби ти знала, як тебе ми любим.

Цілую твої пальчики маленькі,
І золотий пушок м’який і теплий.
Стискаєш кулачки, береш у жменьки,
І від любові серце моє терпне.

Скажи, кому всміхаєшся, дитинко?
Чи Ангелам, що над тобою стали,
Чи тій прилиплій до вікна сніжинці,
Чи може рідних уві сні впізнала?

Спи, наше щастя. Вечір наступає…
І сніг вкриває землю так красиво.
Ти ще маленька, а я вже благаю
Для тебе в Бога, доленьку щасливу

***…

А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…

А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася,
І ранкові акорди лилися.

Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними положений,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…

… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.

Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…

Раптом голос: “Маріє…” – бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.

Я Марія Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Коли Світло очей Твоїх втрачу я –
Ти по імені клич мене.

Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… А Марія стояла і плакала, -
То без Тебе так я завжди.

* * *

У сонячний ранок, чи зоряні ночі.
Весною квітучою, чи в заметіль,
Спасителя славити радісно хочу –
На Себе Він взяв мій заплаканий біль.

Він дав мені щастя безмежне, як Вічність,
Заквітчану долю, ясне майбуття.
Зійшов у душі, як зірниця досвітня,
Любов’ю наповнив моє все життя.

Зростив мені крила, у небо покликав,
До струн доторкнувся любові смичком.
Він дав мені пісню і радість велику.
І дикі вітри вгамував за вікном.

Я хочу співати моєму Ісусу,
Найкращі пісні дарувати Йому.
Я вільна, як птаха, висот не боюся
Крилом розтинаю гріховну пітьму.

ЗНАЮ ДЕЛА ТВОИ.
( Откровение 3 :14 –15 )
День сменяется днём, вереница забот не короче,
Напряженные будни и важность не начатых дел.
Часто слишком короткими кажутся длинные ночи,
А наутро опять суеты новый начат раздел.

Потому ли виски чуть задеты серебряной проседью,
И усталость легла под глазами лучами морщин.
Но всё мало и мало, чего – то всё нового хочется,
Неизвестность прельщает таинственной силой глубин.

Не горяч и не холоден, жизнь протекает размеренно,
Боль чужая не жжёт, чей – то крик надорвался вдали…
Ты доволен собой, в своём «завтра» ты тоже уверен ведь,
Вдруг набатом слова из Писания : «ЗНАЮ ДЕЛА ТВОИ!»

Ты трудился упорно и силы твои не иссякли.
Столько бед перенёс, столько их у тебя впереди.
Только, слышишь, скажи, от чего, словно искра погасло
Это чувство забытое первой любви?

В этом мире большом, где престол сатаны возвышается,
Иногда просто хочется навзничь в бессилье упасть.
Но ты веру хранил там, где Имя святое бесславится,
Ни за что не отрёкся святыни и сбросил напасть.

Слышишь? Снова стою у двери твоей кельи сердечной.
Неужели уже кто – то занял то место Моё?
Где вечеряли мы, помнишь вечер чудесный7
Когда сердце в подарок ты Мне преподнес там своё?

Или, может, привык ты к тихонькому нежному стуку,
Как порой привыкают к старинным часам на стене?
Ну узнай же Меня! Посмотри на пронзённые руки,
Я люблю, как и прежде… А ты? Ты доверишься Мне?

МОЕМУ АНГЕЛУ ХРАНИТЕЛЮ

Чего ты просишь для меня у Бога?
Хранитель белокрылый, Ангел мой?
Тебе известны грусть или тревога?
Знакома ли тебе людская боль?
Ты предстоишь у Белого подножья
Держа желаний чашу перед Ним.
Ты вправе находиться в блеске Божьем,
С моим простейшим именем земным.
Чего Ты просишь у Владыки мира?
Для маленькой песчинки, - для меня,
Там за пределом легкого эфира,
Где не ведется счет летящим дням?
Крупицу счастья, чтобы не привыкнуть,
Любви осколок, чтобы боль унять?
Слезу полыни, чтобы ночью крикнуть
И жар ладоней, чтобы лед обнять?
Неси, мой Ангел, за меня молитву,
Я подожду у алтаря склоненной.
Скажи Творцу, что я хожу по бритве,
Еще скажи, у Счастья вкус соленый.
Скажи, что я устала от надежды,
А той Весне - уже шестая осень,
Что не смеется сердце, так как прежде,
На случай, если Он о сердце спросит.

П И А Н И С Т У.

Твои пальцы касаются клавишей
И внутри замирает душа.
Ты мелодию радости даришь ей,
Как ночную Сонату Дождя.
Золоченые ноты созвездия
Пишет Ангел небесным пером…
И мерцают мгновения вечности
Под его белоснежным крылом.

Припев: Льётся музыка над сонной землёй
Бог беседует в ней тихо с тобой
И, склонясь, в твои Он смотрит глаза,
На реснице, как восьмушка слеза.

Черно-белое, черно- белое…
Будни, праздники, солнце, снег…
Раскружились дни каруселями…
И никак не замедлят бег..
Только Музыка, что рождается
Где – то там , в глубине души…
Даже в Вечности не кончается
Этой Музыкой дышишь ты…


Бог писал Судьбы Кантату для тебя…
Пусть летит, на крыльях ветра, звеня.
Этой Музыки прекрасный аккорд -
На цветке души семь капелек нот…

ЗАХОВАЙ МЕНЕ В СВОЇХ ДОЛОНЯХ

Доторкнися до мого серця,
Заховай у Своїх долонях,
Пригорни ти його до Себе,
Як малесеньке пташеня...
І на дотик воно озветься,
Бо навколо негода стогне,
Заспокоєння тільки в Тебе,
Мій Ісусе, з Тобою я.

І вгамується дужий вітер,
Синьооке всміхнеться небо,
Розгойдає веселку щастя,
Подарує пречисту даль,
Знов полине воно над світом,
Бо єдиного серцю треба,
Лише волі Твоїй віддаться,
Ти розвієш гірку печаль.

Заховай мене в Своїх долонях,
Дай забути світу марноту.
Дай зігрітись від дощів холодних.
І відчути серцем теплоту.
Ти, мій Боже, Ти – моя надія,
Ти – веселка радості моя.
І душа моя про щастя мріє,
Як Тебе побачу в небі я...

М А М І
Малинові айстри вже гублять пелюстки шовкові,
І золото кленів осінніх встеляє траву.
Роки проминають, як сон, як туман світанковий,
По собі лишаючи чисту , як сніг, сивину.

Ця осінь красива і щедра, як серденько Ваше,
І сонечко ластиться, тепле, як вдача у Вас.
Не думайте, мамо, що все проминуло найкраще...
У кожному віці є свій неповторний ще час.

І Ви, наша мамо, для нас є завжди молодою.
А вечір не ступить на Вашого серця поріг.
Бо так не буває, щоб мама враз стала старою.
Сповільнюють роки для мами невтомний свій біг.

І мамині руки так само м»які, як в дитинстві,
І мамина посмішка тепла, як сонця клубок.
І очі глибокі, і ніжні й такі променисті,
Долоні до серця гарячий проклали місток.

Ми , наче святиню, цілуєм натруджені руки,
Даруємо квіти , і Вас обіймаємо знов...
З усіх наймиліша, Ви наша рідненька зозулько,
До Вас пригортаємось, дякуєм Вам за любов!

МОЇ ЧЕРНІВЦІ

Дрімають на світанку ліхтарі,
Цілує вітер пелюстки троянд.
Стрічають ранок рідні Чернівці,
У чистих росах, наче діамант.

Тут в камені симфонія звучить,
Тут Ратуша торкається зірок.
І скрипка тихо у дощах бринить,
Відлуння береже далекий крок...

Знов чорнобривців гіркуватий щем
Тривожить душі тих, хто вдалині...
Всміхнулось місто, звінчане дощем...
Воно, як серце, що живе в мені...

Візьми його, мій Господи в долоні...
Бо затишок лише в Твоїй руці.
В промінні сонця, наче у короні...
Благослови, о Боже, Чернівці!
Нехай сміються безтурботно діти,
Хай буде місце радісним пісням.
Нехай коханим тут дарують квіти, -
Дай добру долю нашим Чернівцям!

НЕНЬЦІ

Ти разом з сонечком встаєш,
Моя матусю.
Ти в день новий тепло несеш
І чисту душу…
І соловейко навесні
Тобі співає,
А в небі зіроньки ясні
Для тебе сяють…
А з чим прийду до тебе я,
Кохана ненько
Рядочки вдячності оці
Тобі, рідненька…

Я щиро дякую тобі
За руки лагідні твої,
За теплі очі…
Хай Бог тебе благословить
Нехай з любов»ю сохранить
Твої всі кроки.

Цілую з ніжністю святі
Твої долоні
І зморшок промені твої
І сиві скроні.
Схиляю голову свою
В твої коліна
Матусю, я тебе люблю
Єдина, рідна.

ТАТОВІ.
У першу подорож на татових плечах.
І перші сльози в татові долоні.
Сувора ніжність в лагідних очах.
І тепла сивина на його скронях.

М’яка колючість рідної щоки,
І посмішка в промінчиках любові.
Легенький доторк дужої руки.
І справжня мудрість батьківського слова.

Повиростали доньки і сини,
Повилітали з батьківської хати.
Скриплять старі поважні ясени.
І дякують за нас наш рідний тату.

За те, що вчив, ростив і годував,
Молився, в ясну днину й серед ночі.
В дорогу на світанку проводжав.
Ми знову й знову дякувати хочем.

Молитви Ваші – крила для дітей,
Аж поки Ваше серце битись буде,
Молитва у життя нас поведе,
І сам Господь про долю не забуде.

Благословіть на щастя нас, дітей,
З благословенням в світі так безпечно...
Хай скотиться скупа сльоза з очей,
Це не біда..В любові це доречно..
11.11. 2006р

ДОРОГІЙ МАТУСІ

Знов літо настало - літечко,
І сіється дощ крізь ситечко,
І пахне жасмином ніченька,
В вікно заглядає зіронька.

Там мама, схилившись, молиться,
Сльозинка гаряча котиться…
Там мама говорить з Господом
За нас щиросердечно просить все.

А ранок метеликом сонячним,
Влетів у відкрите віконечко,
І мамині руки цілуючи,
Він ніжність шовкову дарує їм.

І день починається з музики,
Бо свято сьогодні матусине,
Нарвемо троянд Вам росяних,
Зв Вас ми подякуєм Господу.

Рідненька матусю наша,
Для нас в цілім світі найкраща.
Хай Бог дасть здоров»я і силоньку.
І ласкою завжди милує.

МАМА МАРІЯ.

Серце її не лишив одиноким,
Мами Марії…
Навіть стікаючи кров»ю жорстоко,
Дав їй надію…
Він із хреста нахилитись не може, -
Руки прибиті...
Мама цілує зранені ноги
В камінь розбиті.
Що відчувало зболене тіло?
Мамині губи?..
Спогади в давнє дитинство летіли,
Як їх забути ?
Місячне світло, мамині очі
В тихій зажурі...
Теплий, як райдуга, легкий місточок
Пам’ять хитнула.
Мамині руки, мамина пісня,
Мамині сльози...
Хрест над землею високо звівся
Дихать не в змозі...
“Жінко, це син твій...” ледве промовив,
“Це ж твоя мати...”
Цінність синівського теплого слова
З чим порівняти?
Цівочка крові тонко стікала, -
Вмер Розіп’ятий...
Але Любов безголосо кричала
Світу багато....

Т А Т О В І.

З дитинства тата я пам’ятаю
Ще молодим...
Життя, як книгу тепер гортаю
Все, ніби дим....
І чорні хвилі його волосся
Вже наче сніг...
Доріг немало пройти прийшлося
Не чує ніг...
Лиш карі очі такі ж ласкаві
Як літня ніч...
Очам цим стільки ще не сказала,
А час летить...
Схилившись низько, тулюсь вустами
До рідних рук...
І затихають громи з вітрами, -
Лиш серця стук...
Мій Сивий Явір, дощами вмитий,
Мій дорогий...
За тебе хочу завжди молитись,
Татусю мій...
Сама не зможу тобі співати.
Та пісня ця,
Для тебе, рідний, для тебе, тату..
Любов моя...

23 липня 2007р

НЕ БІЙСЯ БУТИ ДОБРОЮ...

Не бійся бути доброю на світі,
Умій від серця щирого прощати,
Прощати так, як вміють тільки діти,
Щоб у вчорашнє більше не вертати.

Умій любити так, як люблять діти,
Щоб без умов, без комплексів, без здачі,
Щоби не йти, не бігти, а..летіти
Коли хтось поруч безутішно плаче.

Вмій забувати гіркоту полинну,
Щоби образи в серці не таїти,
Бо ми не Ангели, ми загубили крила
Ще там в раю, як почали грішити.

Як серце чиєсь зранене побачиш,
Що при дорозі все стікає кров»ю,
Не бійся, що себе усю розтратиш,
А нахилися з щирою любов»ю.

Не поспішай ніколи говорити,
Вмій слухати, проникнутися болем,
Чи радістю чиєюсь засвітитись,
Як серце друга тихо заговорить…

Тебе Господь створив, щоби любила,
Щоб добротою в світі цім світити,
Бог іноді нам позичає крила,
Щоби літати, не лише ходити.

Не бійся залишати всюди квіти,
Рожеві, білі, жовті і червоні,
Бо скрізь колючі кактуси по світу,
А треба і фіалок, півоній.

А наостанок, знову побажаю
Прощати і любити і радіти,
Роки нас від дитинства віддаляють,
Але простими лишимось, як діти!

ВЕЛИКДЕНЬ БЕЗ ХРИСТА

Великдень знов прийшов на Україну
Все навкруги ожило, розцвіло,
Радіє і старенький і дитина,
Святкує місто, тішиться село.

«Христос воскрес!» - вітаються довкола,
«Воістину воскрес!» - лунає вслід!
Зарожевіла зірка світанкова,
Здається, що святкує цілий світ!

Але коли приглянешся до люду,
В святковій суєті нема Христа!
Через обряди головне забули, -
Загублена пасхальна чистота!

Скрізь прибрано, все гарно перемито,
Вгинаються під стравами столи,
А серце для Спасителя закрите,
А на душі гріховні кандали..

Несуть до Храму кошики з свічками,
Один раз в рік вистоюють служби…
А Сам Христос далеко за дверями,
Хіба такі угодні Богу ми?

Сердечні очі міцно зав»язали.
Не відаючи істини й мети…
Роки без Бога Паску святкували…
А як її святкуєш, друже, ти?

«Про людське око» Господу не треба,
Він Той, Хто бачить зсередини нас…
Він хоче щоби глянули у небо…
І за байдужість Бог спитає в нас…

Мій друже, ти прийшов сьогодні в Церкву,
Можливо, це буває раз на рік,
А знаєш ти, що наш Ісус не мертвий?
Що камінь той відкочений у бік?

Святкуєш механічно ти Великдень,
А чи стрічався ти з живим Христом?
Ти свято віриш в те, що Бог великий,
Що десь на небі є Його престол…

Та особисто ти Христа не знаєш,
Від цвяхів ран Його ти не торкав…
Життя свого Йому не довіряєш,
А Він за тебе на хресті вмирав..

А Він для тебе у неділю рано,
Воскрес із мертвих раз і назавжди!
Дивися, як земля квітками вбрана!
Не бійся, чуєш? До Ісуса йди!

Залиш обряди, там Христа немає!
Традиції самі, й передання…
Немов Марію, Він тебе шукає,
А ти ідеш по світу навмання!

«Христос воскрес!» скажи сьогодні щиро!
І душу настіж для Христа відкрий!
Він хоче, щоби серцем ти повірив,
Він хоче, щоби в Ньому став святий!

ЩАСЛИВА ПТАШКА

Я була просто пташкою, та, що не вміла співати,
Як я заздрила завжди маленьким дзвінким солов»ям,
І хоч мала я крила, не вміла у небі літати,
Щоб обійми відкрити весняним пахучим вітрам.
Моє серденько мріяло пісню свою заспівати
І шукало її поміж струменів сонячних злив…
Не хотілось йому серед світу сумного мовчати,
Але серце співати навчити ніхто не хотів.
І воно би навік залишилося, мабуть, безмовним,
Якби мій Ісус не проходив повз серце моє…
Він звільнив мої груди з тенет павутиння гріховних,
І натхнення цілюще всередину влив вмить Своє.
Він наповнив мажором світанки і зоряні ночі,
Кожну ноту для мене з такою любов»ю писав…
З того дня моє серденько стало щасливим й співочим,
І нарешті мій час для прославлення Бога настав.
І, розкинувши крила, я Спасові щиро співаю,
І тепер вже мені, мабуть, заздрять усі солов»ї,
І у пісні до неба я знову і знову злітаю,
У промінні купаючи звільнені крила свої.
Та коли в розмаїтті весняного білого цвіту,
Раптом бачу я пташку, що крилонька склала свої.
Я про милість Христову їй хочу тоді говорити,
І сказати, що в Бога для неї є чисті пісні.
Так, я пташка щаслива, що Господу дзвінко співає.
І допоки в мені буде битися серце живе,
Хай лише мого Бога натхненно воно прославляє,
І для Нього Єдиного кожну хвилину живе.

ЛЮБИМОЙ ЖЕНЕ

Моё ты весеннее солнышко,
Ты розовый мой лепесток,
Я пью твою нежность до донышка,
Как жадно пьёт воду росток.

На ветра воздушных качелях
Тебя раскачаю до звёзд,
И тёплой апрельской капелью
Коснусь твоих русых волос.

Моя ты Мелодия Счастья,
Моя ты от Бога Судьба,
Я весь в твоей царственной власти,
Любимая Ольга моя!

Я в полночь из лунного света
Из сотни сияющих звёзд
Сотку тебе нежные сети,
Опутаю лаской своей.

Когда в полудрёмушке сладкой
Ты смотришь свой утренний сон,
Тобой я любуюсь украдкой,
В тебя я как мальчик влюблён...

ЧУДО ЛЮБВИ

В один из майских синеглазых дней,
Когда сиренью в городе мело,
Я видел пару молодых людей.
В улыбках много солнышек цвело.

Она в венчальном платье и фате,
Волос ручьи струились по плечам,
С букетом белых ландышей в руке,
И с ямочками милыми в щеках

Он, как жених подтянут был и строг,
С осанкой величавою ступал,
На лацкане приколот был цветок,
Ладошку милой с нежностью держал.

Вдруг на площадке перед входом в ЗАГС,
Оркестр вальс нежданно подарил,
Жених почтенно сделал реверанс,
И милую на танец пригласил.

Всё, кажется, обычно, как у всех…
Единственно, что бросилось в глаза,
Невеста, что кружилась, словно снег
В коляске инвалидной там была.

Не стуком тонких белых каблучков,
А лишь мельканием колёсных спиц,
Прошла брусчаткой в этот миг Любовь,
И перед ней падёт рассудок ниц.

А музыка неслась, как лёгкий бриз,
Качая эту пару на волнах ,
Они вдвоём в единое слились,
И лишь сердца стучали ровно в такт.


Жених галантно делал своё па,
Скользила с грациозностью она…
Смотрела в изумлении толпа,
Пока не наступила тишина.

И вдруг аплодисментов грянул гром,
Они смутились, опустив глаза…
Он гордостью и счастьем весь был полн,
А у неё на ямочке слеза…

Любовь соединила вдруг в одно
Мужскую силу, мужества исток,
И хрупкое изящество её ,
Похожее на сломанный цветок.

Он для неё стал крылями в тот миг,
Она же стала для него Душой…
Невольно любовались все на них.
С какой то белой завистью людской.

Не пафос и не подвиг – это жизнь!
И чудом движет лишь одна любовь!
Над инвалидным креслом вознестись
И крылья обрести даёт Любовь!!

ВЕЛИЧАЛЬНЕ
Ти Бог Великий, Мудрий і Святий!
Владика світу, Цар добра й спокою,
Ти Неосяжний, водночас простий,
Творіння все звучить Тобі хвалою!

Тобі складають славу небеса
Нічні сузір"я й зорі світанкові,
Гірських вершин неторкана краса,
Шум водоспадів, тиша вечорова.

Ти пісню дав малому солов"ю,
Весняним грозам дав свою октаву,
І світле піаніссімо дощу
Звучить для Тебе у високих травах.

Ця досконала Музика хвали
Присвячена Тобі, Великий Боже,
А я, людина, - цятка на землі,
Як я тебе прославить, Отче, можу?

Безкрила я й не дуже голосна,
Та вдячне серце я Тобі приношу,
Я знаю, в світі цілому нема
Нікого, хто б для Тебе був дорожчий.

Прийми від мене вдячності слова
І мою пісню щиру, любий Боже!
Хвала Тобі, о Господи, хвала!
Вночі і вдень і у хвилину кожну!

ОСТАННЯ ВЕЧЕРЯ

"Мир Свій Я вам даю" - казав до них Христос
А їх дванадцять слухали в світлиці.
Синіло небо у Його зіницях,
І сходив мир в серця дванадцятьох.

І наповняв, як мирро їхні душі,
І так хотілось бути їм з Христом
Усю цю ніч...Та ще не знав ніхто,
Що це останній вечір з Ісусом.

А Він ламав опріснок перед ними,
І кожному з любов"ю подавав,
"Це Моє Тіло - тихо промовляв,
Що за всіх вас ось - ось буде ломиме."

І кожен, простягаючи долоню,
Приймав шматочок і до рота клав.
І Юда очі мовчки опускав,
Він план про зраду мав вже на сьогодні.

А потім чашу Вчитель їм подав,
І виноградний аромат рознісся,
По всій світлиці...Ісус підвівся,
І поглядом обвівши їх сказав:

"Це Моя Кров, - вона за вас проллється,
Ви Чашу Заповіту цю прийміть,
І між собою нині розділіть"
І прийняли дванадцять щирим серцем.

Сьогодні так Христос прощався з ними,
Це був для них останній спільний вечір,
В цю ніч Його візьмуть, скривавлять плечі,
І поведуть стежинами нічними...

"Мир СВій Я вам даю..." - ці дорогі слова
Через століття й нам звучать сьогодні.
Цей Хліб і це Вино - то жертва є Господня,
З благоговінням знов схиляється душа...

ЛЮБИМОЙ...

Когда ты утром проснёшься вновь,
А солнца нет над головой,
То знай, любимая, что я всегда с тобою!
А вдруг, откуда ни возьмись
Прольётся с тучки дождик вниз,
То я губами, капли все сниму с любовью!
И если серый начнется день,
И всё вокруг - сплошная тень,
То я цветов тебе нарву - лишь самых ярких!
Сплету красивый из них венок,
Ведь ты, мой нежный лепесток,
Достойна самых дорогих моих подарков!
Когда замёрзнешь в холода,
Тебя укутаю тогда
В плед поцелуев и тепло моих объятий,
И когда сердце тронет грусть,
Я тёплым лучиком коснусь
Тебя одену в кружева воздушных платьев!
Когда проснешься утром вновь,
А солнца нет над головой,
То знай, любимая, что я всегда с тобою!
Ты - моё Счастье и Любовь,
Ты - сладкая на сердце боль
Я Господа благодарю, что ты со мною!!

МОЙ АНГЕЛ

Мой белый Ангел в полуночный час
На краешек кровати вдруг присел
Крылом коснулся моих мокрых глаз
Утешить сердце грустное хотел.

С собою чашу Ангел мой принёс
Собрал в неё илюзию чудес...
Горячий жемчуг неостывших слёз
И улетел в сияние небес

И там, перед величием Творца,
Он изливал молитвы фимиам.
А я вся в нетерпении ждала
Чтобы вернулся в мой душевный храм

Ты Богом мне дарован, Белый Ангел,
Чтобы от ветра душу защищать.
Ведь я бескрылый и уставший странник,
И мои годы не вернутся вспять...
Неси к Престолу Божьему молитвы.
Неси мою и радость и печаль,
Я оставляю храм дущи открытым
Там ещё жив моих молитв алтарь.

ПАСХАЛЬНОЕ

Ноты росы серебряной
На стебельках дрожали,
Ветра прозрачные пальцы
Замерли на струне,
Кажется, вся Вселенная
Этот рассвет ожидала...
Камень ещё привален,
И тишина везде...

Но лишь заря взметнула
Розовые ресницы,
Вдруг улыбнулось Небо
Тёплою синевой,
Радость лучом сверкнула
И зазвучали птицы,
И озарился светом
Каменный гроб пустой!

Нету Христа во гробе!
В нем вы Его не ищите!
Он разорвал навеки
Чёрную смерти вуаль!
Он подарил свободу!
Только к Нему придите,
Жизни живые реки
Смоют греха печаль...

НА ТАЙНОЙ ВЕЧЕРЕ

Пыль дорог оседала на листья и камни,
Вечер звёзды развешивал в небе высоком,
Шел Учитель с Двенадцатью учениками,
Чтоб отпраздновать Пасху пред смертной дорогой.

Тихо в горнице...Пахнут опресноки, травы...
Испечённый ягненок, вино винограда,
Знал Христос, что близка уже очень расправа,
Что друзья разбегутся тропинками сада.

А душа, как мишень под прицелом лукавым,
Ей готовилась вскоре ужасная битва,
А апостолы спорят, мечтая о славе,
Кто из них будет большим, кто менее видным.

А Христос без единого слова упрёка,
Зачерпнул с умывальницы воду ладонью,
Наклонившись, мыл каждому бережно ноги,
Вытирая с какой - то особой любовью.

Мыл сынам Заведея, Фоме и Матфею,
Мыл Иуде и Симону, ниц опустившись,
Не считаясь со славою царской Своею,
У рыбацких ступней на колени склонившись.

И притихли вдруг споры о завтрашних рангах.
Удивленье в глазах неподдельно застыло,
Лишь струился настояный воздух на травах,
И свеча лица бледнын их осветила.

Кто желает быть первым, да будет слугою,
Завещаю Я вам - вы друг друга любите...
Я пример подаю в этот вечер Собою,
Каждый ближним с любовью смиренно служите.

Жінка задивилася у дзеркало,
Посміхнулась трішки гіркувато...
Лиш зіниці – яблуневі зернятка,
Зазвучали теплою Сонатою.

В тій Сонаті – грози, сонце, райдуги,
Сміх весняний і мінор осінній...
Серце заметіль вишневу згадує,
І світанок Щастя ніжно – синій.

За вікном вербу гойдає вітер,
І смичком виводить тихе скерцо...
Жінка до грудей притисла квіти,
І тепліше стало її серцю.

Бог схилився над її душею.
Огорнув долонями з любов»ю,
Світ зігрітий жінкою цією,
Сонце носить скрізь вона з собою.

Ви та Жінка, що приносить свято,
Ви – та Скрипка, що цілить зажуру.
Пташка Ви, що створена співати,
Серед дня і в опівнічну пору.

Дзеркало вдивляється у Жінку...
В чистий образ святості й спокою...
Витесану Богом, мов сопілку,
Що цей світ озвучує собою.

Ну що б, здавалося, слова?

Ця жінка в душній лікарняній палаті
З вікна милувалася небом,
Вона, як та пташка, хотіла літати
Над лісом, над лугом, над степом.
Та сковані болем були її ноги
Вже більше півроку за часом,
А серце проймали журба і тривога
І навіть на Бога образа...
«Там вдома малеча – синочок і доня
Самі, не доглянуті в хаті...
Хто їх приголубить? Чи їли сьогодні?
Нас зрадив, залишивши, тато...»
Ночами, ввіткнувшись в подушку, ридала.
Не миле ні сонце, ні зорі...
Лиш інколи Слово Господнє читала –
Цілила ним зболене горе.
І тихо втирала долонею сльози,
Гортала пожовклі сторінки,
І думалось їй:» Відшумлять скоро грози...
Лиш були б здоровими дітки...»
А Бог через Слово давав їй надію,
Топилась, як крига, образа:
«Звернися до Мене, - схилюсь і зігрію..
Покличеш – прийду Я одразу...»
І вірила жінка святим обітницям,
Тулилась душею до Бога,
І Слово Його, як цілюща живиця,
Гоїли журбу і тривоги.
А якось надвечір з букетом ромашок,
З маленьким кульком карамельок
Прийшли її милі Світланка і Стасик
І радість в душі, як метелик...
Торкнулась губами малих рученяток,
До серця дітей пригорнула,
«Матусенько, рідна...» - мов сонце в палаті
Зійшло....і матуся відчула
Як сили вливаються в зболене тіло,
І кожна маленька клітина
Заради цих крихіток жити хотіла -
Маленької доні і сина.
***
Всього лиш два слова дитячих і щирих –
Бальзам життєдайний, цілющий,
Всього лиш два слова і виросли крила,
І світ посміхнувся квітучий!
Хай кажуть байдуже: » Ну що таке слово?
Це синтез лиш літер і звуків...»
Та може душі дарувати обнову,
Зміцнити опущені руки.
Даруйте слова доброти і любові,
І рідним, і друзям й знайомим...
Бо силу дає тепле сказане слово...
Допоки живем... Ще сьогодні...

ЗАПЛУТАВШАЯ ОВЦА

( моё продолжение стихотворения С.Копыловой)


Я, словно заплутавшая овца,
Что волей злой от пастыря отбилась,
И бродит где – то в сумрачный лесах,
А ведь когда – то с рук Его кормилась.

А ведь когда – то, помню, гребешком
Чесал он ей свалчвшиеся пряди,
И колокольчик ласковой рукой
Ей надевал, в глаза с любовью глядя.

Она сказать стеснялась даже «бе»
Она дышать, и то при нём боялась.
Но тёрла всё ж тайком бока себе,
Чтоб шёрстка поскорей опять свалялась.

Играл он ей на дудочке своей,
Чтоб рядышком была его овечка,
И мне казалось так же, как и ей,
Что это счастье длиться будет вечно.

***
Но вот в один из злополучных дней,
Овечка заигравшись, заблудилась…
Иль, может быть, нашла траву сочней,
И от ладони пастыря отбилась.

Резвилась, за стрекозами гонясь,
И влажным носом трогала ромашки…
И лишь когда набегавшись во сласть,
Заметила, что дня поблекли краски.

И вечер наступил, так страшно вдруг
Ей сделалось…в комочек тельце сжалось,
Сердечко охватил такой испуг,
Ступила и в овраге оказалась.

Запуталась кудряшками в кустах,
Копытцем в щели каменной застряла,
А там внизу бурлящая река,
А наверху ей чудились оскалы.

Но ушко уловило тихий звук
Звук дудочки, несущийся из леса,
Она мотив узнала, и вокруг
Исчезло всё, лишь доносилась песня.

Да, да , конечно, так играл лишь он!
Он шел сюда, он звал свою овечку…
Заблеяла, но получился стон,
Казалось, что притихла даже речка.

Закрыв глазёнки, тельцем всем дрожа,
Она ждала его прикосновенья,
«Моя овечка, вот ты где?…нашлась…!!
Иди ко мне…»И встал он на колени...

Нёс пастырь на плече свою овцу,
Она вкруг шеи ласково обвилась,
Дышала в ухо радостно ему,
Его глаза любовию светились…

В костре поленья плавятся смолой,
Овечка дремлет тихо на коленях,
И пастырь гладит доброю рукой,
Ценней всего его прикосновенье!

Бубенчик завтра вновь повесит ей,
Расчешет гребешком комочки шерсти,
Горбушкой угостит с руки своей,
И снова будут эти двое вместе…

Я та овечка, и любовь Христа
Меня нашла во рву греха и страсти.
Он отдал жизнь, чтобы спасти меня,
И я теперь в Любви Его во власти.

14 января 2011г

Я БЫ НЕ СМОГЛА...

Ты отдал Сына, я бы не смогла.
Да Ты Его не просто отдал, Боже!
Ты бросил Сына в руки палачам,
Я стала для Тебя Его дороже.

Ты отдал Сына на позор и смерть,
Ради кого??!! А ради нас, ничтожных!
Я не смогла бы даже и смотреть,
Как гвозди раздирают Его кожу!

Он был Единородным, как и мой,
И самым самым для Тебя любимым,
Как пережило сердце эту боль?
Моё разорвалось бы и погибло.

Носивший у Тебя любви виссон,
Лежал в крови на плитах распростёртым!
И снят был окровавленный хитон,
Там на Голгофе под крестом позорным!

Носивший на главе Своей венец
Возложенный на небесах Тобою,
Увенчан был шипами…Как, Отец???
Ты перенёс мучение такое??

Как можно было этот мир любить?
Злодеев, что Невинного казнили??
Как можно было кровь Его простить?
Солдатам, что гвоздями плоть пронзили?

Я б не смогла… Я б точно не смогла,
Так неужели я люблю сильнее?
Конечно, нет… Но я б не отдала…
А Ты отдал...Я пред Тобой немею…

Сынишка улыбается во сне,
Мой маленький единственный, любимый…
Спасибо, Боже, искренне Тебе.
Что умер Твой, а мой здесь невредимый.

14 января 2011г