ЛЮБИМОЙ ЖЕНЕ

Моё ты весеннее солнышко,
Ты розовый мой лепесток,
Я пью твою нежность до донышка,
Как жадно пьёт воду росток.

На ветра воздушных качелях
Тебя раскачаю до звёзд,
И тёплой апрельской капелью
Коснусь твоих русых волос.

Моя ты Мелодия Счастья,
Моя ты от Бога Судьба,
Я весь в твоей царственной власти,
Любимая Ольга моя!

Я в полночь из лунного света
Из сотни сияющих звёзд
Сотку тебе нежные сети,
Опутаю лаской своей.

Когда в полудрёмушке сладкой
Ты смотришь свой утренний сон,
Тобой я любуюсь украдкой,
В тебя я как мальчик влюблён...

ЧУДО ЛЮБВИ

В один из майских синеглазых дней,
Когда сиренью в городе мело,
Я видел пару молодых людей.
В улыбках много солнышек цвело.

Она в венчальном платье и фате,
Волос ручьи струились по плечам,
С букетом белых ландышей в руке,
И с ямочками милыми в щеках

Он, как жених подтянут был и строг,
С осанкой величавою ступал,
На лацкане приколот был цветок,
Ладошку милой с нежностью держал.

Вдруг на площадке перед входом в ЗАГС,
Оркестр вальс нежданно подарил,
Жених почтенно сделал реверанс,
И милую на танец пригласил.

Всё, кажется, обычно, как у всех…
Единственно, что бросилось в глаза,
Невеста, что кружилась, словно снег
В коляске инвалидной там была.

Не стуком тонких белых каблучков,
А лишь мельканием колёсных спиц,
Прошла брусчаткой в этот миг Любовь,
И перед ней падёт рассудок ниц.

А музыка неслась, как лёгкий бриз,
Качая эту пару на волнах ,
Они вдвоём в единое слились,
И лишь сердца стучали ровно в такт.


Жених галантно делал своё па,
Скользила с грациозностью она…
Смотрела в изумлении толпа,
Пока не наступила тишина.

И вдруг аплодисментов грянул гром,
Они смутились, опустив глаза…
Он гордостью и счастьем весь был полн,
А у неё на ямочке слеза…

Любовь соединила вдруг в одно
Мужскую силу, мужества исток,
И хрупкое изящество её ,
Похожее на сломанный цветок.

Он для неё стал крылями в тот миг,
Она же стала для него Душой…
Невольно любовались все на них.
С какой то белой завистью людской.

Не пафос и не подвиг – это жизнь!
И чудом движет лишь одна любовь!
Над инвалидным креслом вознестись
И крылья обрести даёт Любовь!!

ВЕЛИЧАЛЬНЕ
Ти Бог Великий, Мудрий і Святий!
Владика світу, Цар добра й спокою,
Ти Неосяжний, водночас простий,
Творіння все звучить Тобі хвалою!

Тобі складають славу небеса
Нічні сузір"я й зорі світанкові,
Гірських вершин неторкана краса,
Шум водоспадів, тиша вечорова.

Ти пісню дав малому солов"ю,
Весняним грозам дав свою октаву,
І світле піаніссімо дощу
Звучить для Тебе у високих травах.

Ця досконала Музика хвали
Присвячена Тобі, Великий Боже,
А я, людина, - цятка на землі,
Як я тебе прославить, Отче, можу?

Безкрила я й не дуже голосна,
Та вдячне серце я Тобі приношу,
Я знаю, в світі цілому нема
Нікого, хто б для Тебе був дорожчий.

Прийми від мене вдячності слова
І мою пісню щиру, любий Боже!
Хвала Тобі, о Господи, хвала!
Вночі і вдень і у хвилину кожну!

ОСТАННЯ ВЕЧЕРЯ

"Мир Свій Я вам даю" - казав до них Христос
А їх дванадцять слухали в світлиці.
Синіло небо у Його зіницях,
І сходив мир в серця дванадцятьох.

І наповняв, як мирро їхні душі,
І так хотілось бути їм з Христом
Усю цю ніч...Та ще не знав ніхто,
Що це останній вечір з Ісусом.

А Він ламав опріснок перед ними,
І кожному з любов"ю подавав,
"Це Моє Тіло - тихо промовляв,
Що за всіх вас ось - ось буде ломиме."

І кожен, простягаючи долоню,
Приймав шматочок і до рота клав.
І Юда очі мовчки опускав,
Він план про зраду мав вже на сьогодні.

А потім чашу Вчитель їм подав,
І виноградний аромат рознісся,
По всій світлиці...Ісус підвівся,
І поглядом обвівши їх сказав:

"Це Моя Кров, - вона за вас проллється,
Ви Чашу Заповіту цю прийміть,
І між собою нині розділіть"
І прийняли дванадцять щирим серцем.

Сьогодні так Христос прощався з ними,
Це був для них останній спільний вечір,
В цю ніч Його візьмуть, скривавлять плечі,
І поведуть стежинами нічними...

"Мир СВій Я вам даю..." - ці дорогі слова
Через століття й нам звучать сьогодні.
Цей Хліб і це Вино - то жертва є Господня,
З благоговінням знов схиляється душа...