Я чувства к тебе очень бережно в сердце носила,
Как носят в метелицу хрупкий и нежный цветок...
Я в мыслях к тебе среди ночи и дня вся спешила...
Чтоб ты без улыбки моей не был так одинок...

Я имя твоё повторяла в рассветных молитвах,
Мечтала увидеть, как Чудо Господь сотворит,
В любую погоду я дверь оставляла открытой,
Чтоб, если продрогнешь, любовью тебя отогреть.

Я верность, как снег полуночный, от грязи хранила...
Чтоб только твои по нему приходили следы.
Чтоб глаз твоих музыку трепетно сердце носило,
Чтоб голос твой тихий звучал для меня, как стихи.

Снова память тронула страницы -
Снег, дожди, минорный листопад...
Мне опять твоя улыбка снится...
Как во сне бреду я наугад..
Господи, за каждое мгновенье,
Искренне Тебя благодарю.
Не осталось капли сожаленья...
Я люблю..По – прежнему люблю.. .

Мамина осінь…
(Л.М.)
Каре надвечір’я маминих очей,
Калинові грона маминих печалей.
Крізь густі тумани безлічі ночей,
Ми пливем до маминих причалів.

Мама тче молитви наче рушники,
І свою любов у них вплітає.
Дітям вистеляє ними всі стежки,
Та про долю Господа благає.

Засурмлять у вирій сиві журавлі,
Ніби пісню колискову чую…
Пахнуть чорнобривці солодко-гіркі,
Як долоні мамині цілую.

Будуть ще неходжені дороги,
Може їх усіх не обійду,
Та вернусь до рідного порога,
Тихо в осінь мамину прийду.

В осінь неповторну і пречисту,
В позолоті мудрої краси,
Де в дощах звучать сонати Ліста,
Де всього два кроки до Весни.

Де моя матуся усміхнеться,
І на зиму вернуть журавлі…
В осінь ту, що маминою зветься,
Наймолодшу осінь на землі.
19.09.2000р.

Какое чудо этот снегопад,
Снежинки, будто маленькие Ангелы.
Кружась легко, ложатся наугад,
И кажутся теплее звезды дальние.

Как бьется моё сердце горячо,
И я живу на Господа надеждою,
И утром ранним и во тьме ночной
Меня Он охраняет очень бережно.

Родится «завтра» в инее утра,
Румяным солнцем улыбнется радость.
И буду я благодарить Творца
За белую подаренную святость.
18.12.2001

Я в этой жизни схожа с птицей,
Стихия, для которой – небо!
Чтобы над буднями кружиться,
Ища в ладонях Божьих хлеба.
Но вновь, летя навстречу ветру,
В душе моей слабеют крылья,
Ищу клочок земли заветной,
Чтобы опять набраться силы…

И снова солнечные дали
Откроют для меня объятья
Исчезнут горькие печали
Я буду с Господом общаться
И, принимая, словно росы
Благословения в молитве,
Найду ответы на вопросы
Чтоб стать ещё сильнее в битве.

Ты - защита моя.
Ты – покой моим слабнущим крыльям.
Ты –скала среди бури
Ты - уют мой в ненастную ночь.
Ты, Господь, мне убежище,
Верный, Надёжный и Сильный
Я сокроюсь в Тебе,
Ты Единый мне сможешь помочь.

16 апреля 2008г

ВЕЛИКОДНЯ ПОДЯКА.

Я прокинусь сьогодні раніше, ніж звичної днини,
Я піду босоніж у м’яку прохолодну отаву.
Соловейка заслухаюсь, що десь співає в долині
І душа моя знайде свою великодню октаву.
Я вже більш не шукатиму мертвого в гробі Ісуса,
Як шукали Марії сполохані тихим тим ранком..
Бо я знаю – Живий Він, до серця Він мого торкнувся
Ще тоді, у зневіри далекому хмурім світанку.
Я не буду вже плакати – висушив Він мої сльози
Я не буду вже стукати в темну холодну печеру,
Він на вірші змінив моїх буднів заплакану прозу,
Він Своїм воскресінням до неба відкрив мені двері.
Я лише назбираю для Нього букетик фіалок,
Що не встигли розкритися після весняної ночі.
І ці пахощі ніжні загорну у білий серпанок,
Подарую Ісусу, заглянувши глибоко в очі...
Бо ці очі, колись у душі розтопили всю кригу,
Бо ці очі ввібрали у себе полинну зажуру.
З них за мене колись чисті сльози з любов’ю котились
Глибину незбагненну я серцем повік не забуду.
Величає душа моя Господа радісним співом!
Найчистіші акорди у струнах квітневих знайду я.
Сколихнув сонну землю Свого воскресіння Він дивом!
Він воскрес! Алілуя Христу! Алілуя!
25 квітня 2008р

СИТА БАЙДУЖІСТЬ.

На вулиці осінній дощ і вітер,
Давно замерзли і зів’яли квіти.
Ми заглядаєм у спітнілі вікна,
І тепло нам, і ми до цього звикли…
Ми гріємось у затишку каміна,
Щасливі ми, нас заховали стіни.
Здається, годі і бажати нам..
А за вікном? Нам байдуже, що там…
Там грязна голка вводить смерть у вени,
Там їдкий дим витравлює легені…
Там при живих батьках забуті діти…
І там серця, розучені любити.
Там старість за вікном благає хліба.
Там гинуть люди молоді від СНІДу.
У сім’ях зрада і нерозуміння,
А ми пустили глибоко коріння...
Ми праведні і чисті йдем до неба.
А за вікном – Спасайтесь, кому треба!
Дай, Боже нам сердечний приступ болю.
Щоб у проломі стали ми стіною,
Бо Ти осудиш ситу цю байдужість,
Спитаєш з нас про ці розбиті душі.

24 жовтня 2008р

Стираються підошви від доріг...
І яблуні розчахнені вітрами…
Чи ступить холод на Любві поріг?
Чи відцвітають почуття з роками?


Підвладне часу все на цій землі...
Трава всихає і троянди в”януть.
Сивіють, наче зими, матері.
І дні, і роки, наче свічка тануть...
Та над єдиним не панує час,
Із року в рік, в роди і покоління..
Жива лоза, що пророста крізь вас
В Господнім серці – там її коріння.


У справжньої любові – все живе!
Вона щороку любить ще міцніше!
Вона не просить, а своє дає,
Вона з земного переходить в вічне...
Так, над Любов”ю є безсилим час.
З морщинками вона ще красивіша!
Не бійся, що роки зістарять нас!
З роками ми любитимемо більше!

Роки...Роки... Вас не вернеш назад,
Ані сльозами, ні красивим словом...
Одне втішає – часу снігопад
Не замітає паросток Любові...
25 листопада 2008р

Отразились в луже облака,
И дома стоят, как берега…
Вдоль людская движется река.
Суета…Суета… суета…

Чьи – то спины, руки, голоса…
Чьи – то очень грустные глаза…
На ресницах капелька – слеза…
Так нельзя..Так нельзя..Так нельзя..

А над этой шумною толпой
Взгляд Иисуса тёплый и родной,
И Его пронзённая ладонь
Над тобой, надо мной, над землёй…

СЕРДЦЕ ДРУГА.

Берегите друзей,
Их на свете не так уже много…
И без них очень сложно
По жизненным тропам ходить..
Лишь однажды нам Друг
Настоящий даётся от Бога,
С ним смеёмся и плачем.
И молимся с ним , и молчим…

Сердце друга со мной
То ли в радости, то ли в печали…
Оно тёплой ладошкой
Согреет в дожди и в пургу,
Сколько раз в трудный час
Из огня моё сердце спасало
Когда жарко металось
Оно в раскалённом кругу.

Сердце друга – награда.
Сердце друга – маяк.
Как же здорово рядом

февраль 2009

СЛЕДЫ ХРИСТА.

Тобою Ангелы на небе восторгались,
Ты был Единственным Любимым у Отца,
Ради меня Ты всё это оставил,
И принял боль тернового венца.
твои следы на небе были чище,
Чем самый первый полуночный снег,
Тебя ж одели в рубище, как нищих,
В отрепьях этих также мой был грех...
Я не жила во времена страданий,
Когда Тебя, Христос, вели на казнь,
Но, след кровавый сердцем созерцая,
Я чувствую душой Твой каждый шаг.
От Гефсимании и до самой Голгофы
Ты повторял : "Мария, за тебя.."
Там каждый камень обозначен кровью,
Как мне, Христос, благодарить Тебя?
Через века целую след кровавый,
Его не занесли пески времён,
Он, как печать ,дающая нам право,
Чтоб выбрать благодать, а не закон…

2008г