Як забракне сили мені у земній долині

І збіжить по нічній стерні гіркота полинна.

Відбринить скрипкою дощу волошкове літо,

Я печаль тихо відпущу журавлем по світу.

Я в долоні колос візьму золотий, шовковий,

У поля стежкою піду в роси світанкові.

У душі зболеній моїй виростуть враз крила,

І проллють небеса мені довгождану силу.

Я навчусь в стиглого зерна справжнього терпіння,

Зачерпну в полі з джерела воду для коріння.

Таїну всіх благословінь прошепоче жито,

Все приймати - грози й  дощі, і рости і жити.

Не журися далі лети – обрій вже жевріє...

Мені кажеш, Господи Ти: “Я прийму, зігрію.

Там у тій синій далині, є чудове місто,

Там звучать радості пісні, крилам там не тісно.”

              

Так Богом задумано, - юность бывает лишь раз,

Она, словно сад, что единожды в год расцветает,

Мечты и надежды кружили в волнении нас,

Любили и плакали, - в юности с кем не бывает?

Желания сердца мы Господу  часто  несли,

Мы с Ним о своем наболевшем порой до утра говорили,

В душе незабудки признания робко  цвели,

А мы и смеялись, и пели, и просто грустили.

Порою казалось,  что осень  вдруг в мае  пришла,

 Нас те предавали, кого мы безумно любили.

 И где отыскать было нам утешенья слова?

 Где сердце большое найти,чтоб от боли укрыло?

И как ни болели бы крылья у нас за спиной,

И как бы минорно дожди в наши окна ни били,

  Иисус приходил, принося долгожданный покой

Любовью и лаской бинтуя подбитые  крылья.

                 .....

Всегда доверяйте  Ему свою радость и боль.

Вседа с благодарностью  слово Его  принимайте,

 Ведь только Христос подарить может сердцу  любовь,

Лишь рядом с Иисусом о счастье вы смело мечтайте!

И что б ни случилось , у нас есть Всесильный Христос!

Пусть даже с орбиты сойдут все большие светила,

И юность, и зрелость, и старость  - от жизненных гроз,

Находят покой под защитою Божиих крыльев.

Но главное в жизни -  Спасителю верность хранить,

А если мы с Господом,  враг и стихия бессильны,

И только Всевышнего руки способны от бурь защитить.

Живите всегда под защитою Божиих крыльев!

           В ТВОЙ ДЕНЬ РОЖДЕНЬЯ

Проснёшься утром от чьего – то взгляда,
И, осторожно приоткрыв глаза,
Вдруг ощутишь, как сладкая слеза
Скатилась вниз...А никого нет рядом...
И что в квадрате твоего окна
Рассвета алость и кусочок неба,
И солнечный смычок дневного света,
Как в шторах притаилась тишина.
Что сердцу от чего – то так тепло,
И на душе уютно без причины,
Как будто тронул огонёк лучины,
Как будто от любимих глаз светло.
И ты поймешь сегодня, в День рожденья,
Тобою, спящей любовался Бог,
И твой висок дыханием Он тронул,
И озарял лицо твоё свеченьем.
Он ждал, когда проснёшься робко ты,
Чтоб подарить глазам твоим улыбку,
И мир в окне – огромную открытку
И первые весенние цветы.
Он на кровати крешек присел,
Когда ты в благодарственной молитве
С Ним говорила просто и открыто,
Он слушать без конца тебя хотел...
Твой Бог – Он рядом каждый жизни миг,
Особенно...Особенно сегодня,
Судьба твоя всегда в Его ладонях
В руках надёжных любящих святых.

Заради мене Ти прийшов на землю,
Залишив Небо і його красу,
Змінив Корону на вінок із терну,
Лише заради мене, мій Ісус!
Твоя любов настільки безумовна,
Якої у людей ніде нема,
Для Тебе моє серденько – коштовність!
Де відшукаю вдячності слова?
Якби могла змішати на палітрі
Всі фарби почуттів в моїй душі,
Позичити прозорі крила вітру,
Полинути крізь бісери дощів.
І десь далеко, поза суєтою,
На фоні неба чистого, без хмар
Писать картину вдячності душою,
Вплітаючи у неї сотні барв.
Мій Боже, але ж я всього людина,
Не досконала є хвала моя ,
Та щирим серцем, як Твоя дитина,
Віддам усе, аж до краплини я.
Що тільки зможу, щоб Тебе звеличить,
Мій розум, мій талант, мою любов,
Ти Цар і Ти зодягнений в величність,
Але приймаєш мою щирість знов.

Саше и Оле, которые познакомились
на христианской молодёжной
конференции в Санкт-Петербурге,
(он -Рига, она - Воронеж)
и создали счастливую семью.


Недаром Петр строил Петербург,
Как будто знал, что 300 лет спустя
Два сердца здесь друг друга обретут
И с той минуты вместе полетят.
Два самых романтичных чудака
За руки взявшись, начинают путь.
Они еще так молоды пока,
Но от судьбы уже не увильнуть.
Дорога жизни, как тропа в метель.
Порой ни зги не видно на версту,
А иногда, как светлый летний день
Дарует наслажденья высоту.
Вам вместе много лет еще шагать –
Грустить, смеяться и детей растить.
Пускай обильно Божья благодать
Пройдет судьбой, как золотая нить.
Сияют Неба добрые глаза,
Декабрь согласен превратиться в май,
И на двоих единая судьба
Написана Всевышнего рукой.
Смотрю с огромной нежностью на вас
И от восторга не могу молчать
Вы самые красивые сейчас,
Вы счастливы – чего еще желать?!
И если б даже старый Петербург
Не видел коронации царя,
То даже ради встречи этих двух
Петру его бы стоило создать.

Як вперше загойдалася колиска,
І очі мами посміхнулись нам
Ми вирушили з теплого дитинства,
В мандрівку довгу поперек вітрам.
Весняні квіти відлітали в літо,
А восени журився листопад,
Здається, що й життя усе прожито,
І сива заметіль накрила сад.

Як би ж то нам навчитись цінувати,
У нашому житті найменшу мить,
Назавжди якось підемо із хати,
Обірвана струна не забринить.
Життя таке коротке, наче постріл,
Лише у Бозі має воно сенс,
Ми тут дочасні, на землі ми гості,
У Вічність вітер часу нас несе.

Навчи нас, Боже, підкорятись Твоїй волі,
І мудро рахувати наші дні.
Сприймати із руки Твоєї долю,
І біль і радість довірять Тобі.

КОХАНОМУ
Я дивлюся у твої очі,
Найрідніші і незрівнянні,
І долоні свої дівочі,
В твої руки кладу, Коханий.
А у серці звучить соната,
І ростуть за спиною крила,
Що за щастя тебе кохати!
Я ніколи так не любила!

Відшумлять молоді весни,
Облетить восени листя,
До зими хочу я нести,
Твоє серце до свого близько.
Зберегти до кінця вірність,
Заховавши в душі щастя,
Дарувати тобі ніжність,
І до серця мого причастя!


Про тебе я молилася до Бога,
Тому зійшлися наших дві дороги,
Ти лише мій, і ти про це знаєш,
З любов"ю я до тебе пригортаюсь