воскресенье, 16 октября 2016 г.

ОСІННЄ

Ти смужечку землі мені довірив
У працьовитість Ти мою повірив,
Давав дощі і сонечко і грози,
Щоб зародити все була у змозі
І я на радощах засіяла ту ниву,
А Ти від щедрості пролив на неї зливу,
Минали дні, сміялось тепле літо,
Посіяне росло, дощами вмите
А я… А я частіше лінувалась
Вставати на зорі чось  не вдавалось,
Як вдосвіта до праці  прокидатись?
Як під пекучим сонцем працювати?
Мій колос  заглушив осот і терня,
Не мало сили наливатись зерня,
Пшениченька моя суха й змарніла,
А в інших вже поля пополовіли
Золотокоса осінь знов мандрує,
Через поля і луки чимчикує,
Навколо у снопи збирають збіжжя,
Везуть по польовому бездоріжжі
Лиш я одна не маю що збирати,
Мені у тім ніхто не винуватий
Порожній колос нахиливсь журливо,
Сльозами вмилась осінь... Задощило…
Ти смужечку життя мені довірив,
Ти вік земний мій п’ядями відміряв
Щоб вірила, любила і прощала,
Щоби людей до Бога навертала
Ти все даєш можливість, час , натхнення,
Ти пригорщами шлеш  благословення
Ти світлом є моїм в години хмурі,
На крилах Ти несеш  мене крізь бурі
А я так чАсом нехтую, лінуюсь
Самодостатністю своєю все любуюсь,
Буває у депресію впадаю,
Себе жалію, плачу, знемагаю
А Ти, мій Отче, дивишся із болем
Як я присіла на межі край поля…
Спливають дні і не вертають в літо,
Туманом сивим поле оповито…
Не все ще встигла, і не все зуміла
На  смужечці, що Ти мені  відміряв     
Я п»ю Твою милість, як спрагла земля
П»є дощ благодатний, дарований Небом,
І  милість велика  це  доля моя,
Тож  більшого щастя для мене не треба.

Я милістю досі на світі живу,
Я ласкою Божою вільна  й спасенна,
Отримала милістю віру живу,
І милістю Неба я благословенна!

Я дихаю нею і  вдень і вночі,
Без  неї  і радості й миру немає.
Земного і вічного щастя ключі
Лиш милість Господня для мене тримає.

Наповнена милістю Божою я
Від самого дна аж до самого краю,
Душа переповнена щастям моя

За милість небесну Творця величає!
В щасливі дні, коли на серці сонячно,
І бачу світло Божого лиця.
Тягнусь до Неба обома долонями,
З молитвою подяки до Отця.
В ній  сльози щастя змішані із нотами,
В ній радість у найвищій із октав
У терції з небесними висотами,
Це є молитви вдячності слова!
Коли в хвилини розпачу й неспокою,
Стискає серце невимовний біль,
Душа стає такою одинокою,
А співчуття людей – на рани сіль.
Тоді приходжу у Присутність Божу я
Без слів схиляюсь до Його грудей,
І тихий спокій для душі знаходжу там
Від доторку долонь й тепла очей.
Молитва – це душі моєї крила,
Які мене підносять до Отця
В ній дихання життя і  справжня  сила,
Натхнення і відрада в ній моя.
Лише в молитві я жива й щаслива,
Благословенна Батьком дорогим
Молитва – милосердя тепла злива,

І віра всім обітницям святим       
   ОТЧЕ НАШ

Коли немов дитина губила Божу руку ,
Лишаючись  зі світом на однині не раз,
Я плакала й шукала, вслухалася до звуків,                                                
І кликала до Бога в молитві «Отче наш»

Найбільше я хотіла почути Його голос,
І найрідніші очі побачити вгорі.
Я знала, Він не лише, я знала, Він десь поруч
І як надія в небі, горіли дві зорі.

Коли Він озивався, і бігла я щаслива,
Ховаючись в долонях у радісний той час,
То чула за спиною великі білі крила,
І знову шепотіла молитву «Отче наш»

Впадаючи в спокуси, благала в  Бога сили,
Лише у  Нього мудрість і святості запас.
І Він мені так щедро давав  те,  що  просила,
Схилившись до моєї молитви «Отче наш»

У моєму безсиллі Його святилось ім»я,
І Царство Боже в серце приходило моє.
По вірній обітниці давав щоденно хліба,
Звертаючи на мене Святе Лице Своє.

Прощав мої провини, як іншим я  прощала,
Від нападів лукавих Він душу зберігав,
І були Його Царство і Сила й вічна слава
Від віку і до віку, як Сам Він обіцяв.

Молитвою хваління, молитвою подяки,
Молитвою благання молюся всякий час.
Бо я удочерена, і  маю повне право

Звертатися до Тата в молитві «Отче наш»
Коли в дорозі духом  занеможу,
І боляче ступати, мов по бритві,
Тоді приходжу я в присутність Божу,
І набираюсь сили у молитві.

Кладу я серце до Його підніжжя,
З тривогами, неспокоєм і болем,
Розчарування давні й зовсім свіжі,
Ділюся з Ним і радістю і горем.

Мені молитва, як бальзам на душу,
Вона зціляє всі  душевні рани,
Сльозою Боже серце я зворушу,
Тоді моє боліти перестане.

Молитва – мій єдиний порятунок.
Серед бурхливих хвиль  -  моє спасіння,
Молитва – Богом даний подарунок,
Що у собі несе благословіння.

Немає  перешкод  ані ліміту,
По імені  давно мене Бог  знає,
До Нього доступ є завжди відкритим,
Цілодобово Він  мене  приймає.

Хто чує грізний рокіт океанів,
І   шелест крил метелика на квітці,
Мою молитву  чує на світанні,
Як  сонні очі  закриває зірці.

Безперестанку  прагну я молитись,
Щоб  пізнавать для себе волю Божу.
А поки що  щоднини і щомиті

В Його присутність знову я приходжу.
CИРОТА
 Кожний  вечір когось у вікно виглядає
Мабуть, матінку рідну свою   все  чекає.
 Крізь самотність холодних дощів  Божі очі
Ніжно дивляться  в вікна душі серед ночі.

 Хто заступиться за сироту, хто  зігріє?
У годину недолі страшну зрозуміє…
Хто сльозинку зітре із очей? Хто потішить?
Хто пригорне до своїх грудей? Заколише…

Бог  заступиться за сироту, обігріє.
І молитву дитячу  просту зрозуміє.
 Довгождані і сонячні дні подарує
І бажання сердечні усі   Він почує…

ПРИСПІВ:
Сирота – при дорозі трава ,
Хоч забута людьми, та жива
Лиш  у Божих руках її доля.
Розтопіть крижану самоту її болю.
Не минайте малу сироту,

Подаруйте любов й доброту,
Я так люблю дивитися на небо,
Коли сідає сонце за обрій,
Колись воно прийме мене до себе,
Бо  там Господь, там Відкупитель мій.

Приспів:
Крізь осінні дощі,
Крізь холодні тумани,
Через сонячні весни
І густу заметіль,
Я до неба іду,
Хай ревуть урагани,
Там на мене чекає
Ісус добрий мій

ЧасОм буває закривають хмари
Пречисту і неторкану блакить,
Але я знаю, сонце незабаром
Проб»ється  і над світом заяснить.

Яким б  далеким не здавалось  небо,
І скільки б не стрічала перешкод,
Я буду там, і це я знаю твердо,
І там не буде горя і незгод.