ОСІННЄ

Ти смужечку землі мені довірив

У працьовитість Ти мою повірив,

Давав дощі і сонечко і грози,

Щоб зародити все була у змозі

І я на радощах засіяла ту ниву,

А Ти від щедрості пролив на неї зливу,

Минали дні, сміялось тепле літо,

Посіяне росло, дощами вмите

А я… А я частіше лінувалась

Вставати на зорі чось  не вдавалось,

Як вдосвіта до праці  прокидатись?

Як під пекучим сонцем працювати?

Мій колос  заглушив осот і терня,

Не мало сили наливатись зерня,

Пшениченька моя суха й змарніла,

А в інших вже поля пополовіли

Золотокоса осінь знов мандрує,

Через поля і луки чимчикує,

Навколо у снопи збирають збіжжя,

Везуть по польовому бездоріжжі

Лиш я одна не маю що збирати,

Мені у тім ніхто не винуватий

Порожній колос нахиливсь журливо,

Сльозами вмилась осінь... Задощило…

Ти смужечку життя мені довірив,

Ти вік земний мій п’ядями відміряв

Щоб вірила, любила і прощала,

Щоби людей до Бога навертала

Ти все даєш можливість, час , натхнення,

Ти пригорщами шлеш  благословення

Ти світлом є моїм в години хмурі,

На крилах Ти несеш  мене крізь бурі

А я так чАсом нехтую, лінуюсь

Самодостатністю своєю все любуюсь,

Буває у депресію впадаю,

Себе жалію, плачу, знемагаю

А Ти, мій Отче, дивишся із болем

Як я присіла на межі край поля…

Спливають дні і не вертають в літо,

Туманом сивим поле оповито…

Не все ще встигла, і не все зуміла

На  смужечці, що Ти мені  відміряв     

Я п»ю Твою милість, як спрагла земля
П»є дощ благодатний, дарований Небом,
І  милість велика  це  доля моя,
Тож  більшого щастя для мене не треба.

Я милістю досі на світі живу,
Я ласкою Божою вільна  й спасенна,
Отримала милістю віру живу,
І милістю Неба я благословенна!

Я дихаю нею і  вдень і вночі,
Без  неї  і радості й миру немає.
Земного і вічного щастя ключі
Лиш милість Господня для мене тримає.

Наповнена милістю Божою я
Від самого дна аж до самого краю,
Душа переповнена щастям моя

За милість небесну Творця величає!

В щасливі дні, коли на серці сонячно,
І бачу світло Божого лиця.
Тягнусь до Неба обома долонями,
З молитвою подяки до Отця.
В ній  сльози щастя змішані із нотами,
В ній радість у найвищій із октав
У терції з небесними висотами,
Це є молитви вдячності слова!
Коли в хвилини розпачу й неспокою,
Стискає серце невимовний біль,
Душа стає такою одинокою,
А співчуття людей – на рани сіль.
Тоді приходжу у Присутність Божу я
Без слів схиляюсь до Його грудей,
І тихий спокій для душі знаходжу там
Від доторку долонь й тепла очей.
Молитва – це душі моєї крила,
Які мене підносять до Отця
В ній дихання життя і  справжня  сила,
Натхнення і відрада в ній моя.
Лише в молитві я жива й щаслива,
Благословенна Батьком дорогим
Молитва – милосердя тепла злива,

І віра всім обітницям святим       

   ОТЧЕ НАШ

Коли немов дитина губила Божу руку ,

Лишаючись  зі світом на однині не раз,

Я плакала й шукала, вслухалася до звуків,                                                

І кликала до Бога в молитві «Отче наш»

Найбільше я хотіла почути Його голос,

І найрідніші очі побачити вгорі.

Я знала, Він не лише, я знала, Він десь поруч

І як надія в небі, горіли дві зорі.

Коли Він озивався, і бігла я щаслива,

Ховаючись в долонях у радісний той час,

То чула за спиною великі білі крила,

І знову шепотіла молитву «Отче наш»

Впадаючи в спокуси, благала в  Бога сили,

Лише у  Нього мудрість і святості запас.

І Він мені так щедро давав  те,  що  просила,

Схилившись до моєї молитви «Отче наш»

У моєму безсиллі Його святилось ім»я,

І Царство Боже в серце приходило моє.

По вірній обітниці давав щоденно хліба,

Звертаючи на мене Святе Лице Своє.

Прощав мої провини, як іншим я  прощала,

Від нападів лукавих Він душу зберігав,

І були Його Царство і Сила й вічна слава

Від віку і до віку, як Сам Він обіцяв.

Молитвою хваління, молитвою подяки,

Молитвою благання молюся всякий час.

Бо я удочерена, і  маю повне право

Звертатися до Тата в молитві «Отче наш»

Коли в дорозі духом  занеможу,

І боляче ступати, мов по бритві,

Тоді приходжу я в присутність Божу,

І набираюсь сили у молитві.

Кладу я серце до Його підніжжя,

З тривогами, неспокоєм і болем,

Розчарування давні й зовсім свіжі,

Ділюся з Ним і радістю і горем.

Мені молитва, як бальзам на душу,

Вона зціляє всі  душевні рани,

Сльозою Боже серце я зворушу,

Тоді моє боліти перестане.

Молитва – мій єдиний порятунок.

Серед бурхливих хвиль  -  моє спасіння,

Молитва – Богом даний подарунок,

Що у собі несе благословіння.

Немає  перешкод  ані ліміту,

По імені  давно мене Бог  знає,

До Нього доступ є завжди відкритим,

Цілодобово Він  мене  приймає.

Хто чує грізний рокіт океанів,

І   шелест крил метелика на квітці,

Мою молитву  чує на світанні,

Як  сонні очі  закриває зірці.

Безперестанку  прагну я молитись,

Щоб  пізнавать для себе волю Божу.

А поки що  щоднини і щомиті

В Його присутність знову я приходжу.

CИРОТА

 Кожний  вечір когось у вікно виглядає

Мабуть, матінку рідну свою   все  чекає.

 Крізь самотність холодних дощів  Божі очі

Ніжно дивляться  в вікна душі серед ночі.

 Хто заступиться за сироту, хто  зігріє?

У годину недолі страшну зрозуміє…

Хто сльозинку зітре із очей? Хто потішить?

Хто пригорне до своїх грудей? Заколише…

Бог  заступиться за сироту, обігріє.

І молитву дитячу  просту зрозуміє.

 Довгождані і сонячні дні подарує

І бажання сердечні усі   Він почує…

ПРИСПІВ:

Сирота – при дорозі трава ,

Хоч забута людьми, та жива

Лиш  у Божих руках її доля.

Розтопіть крижану самоту її болю.

Не минайте малу сироту,

Подаруйте любов й доброту,

Я так люблю дивитися на небо,

Коли сідає сонце за обрій,

Колись воно прийме мене до себе,

Бо  там Господь, там Відкупитель мій.

Приспів:

Крізь осінні дощі,

Крізь холодні тумани,

Через сонячні весни

І густу заметіль,

Я до неба іду,

Хай ревуть урагани,

Там на мене чекає

Ісус добрий мій

ЧасОм буває закривають хмари

Пречисту і неторкану блакить,

Але я знаю, сонце незабаром

Проб»ється  і над світом заяснить.

Яким б  далеким не здавалось  небо,

І скільки б не стрічала перешкод,

Я буду там, і це я знаю твердо,

І там не буде горя і незгод.