У яслах лежить Вічність,
Лежить у хліву Спасіння!
Серед ягнят – Величність,
І світу благословіння!

Прийшло у серця – Щастя!
У душах зійшла Радість!
До Ангельських співів причастя,
Різдво нам дарує зараз.

Щиро вітаю зі Святом!
Спаситель родився людям!
У Ньому ми маєм достаток!
Цей рік хай Вам добрим буде!

ПАМ"ЯТЬ РУК

Як багато пам»ятають наші руки,
Скільки споминів лишається на них,
Обіймали ми когось у час розлуки,
Може й тих, кого нема серед живих.

Ними ми колись трималися за маму,
Як були малими зовсім ... ще давно,
Потім падали , і залишались шрами,
Все пройшло , як в чорно-білому кіно...

Скільки раз ми витирали ними сльози,
Сльози радості, печалі і журби,
І нераз десь на перонах в сніг і в грози
Зустрічали й проводжали поїзди.

Наші руки пам»ятають перші квіти,
Легкий дотик, ніжний трепет, пізній дощ.
Пам»ятають, як хотілось їм летіти,
Крізь тумани, через сонну тишу площ...

Ними з трепетом приймали доньку й сина,
Як у світ вони приходили в сльозах.
Хтось, можливо, доживав свої хвилини,
Загасав вогонь життя в нас на руках.

Наші руки пам»ятають день спасіння,
Як до хрусту пальці вмить переплелись,
У молитві каяття й прийшло прозріння,
І на них гарячі сльози пролились.

І тоді до рук торкнулись інші руки,
Руки Божі, руки теплі, як блакить.
Зникли люди навкруги і зникли звуки,
Це була найважливіша в світі мить.

Стільки спогадів на собі носять руки,
Навіть щось лишив по собі рік старий,
Хоч розтанув, як сніжинки візерунок,
Слава Богу, кожен з нас іще живий.

ПРИЙДИ, ІСУСЕ

Як не раз слабіють мої крила,
І тисне біль журбою у душі,
Прийди, Ісус, зміцни мої вітрила,
Прийди, посидь зі мною у тиші.

Мене підняв Ти понад суєтою,
Мене здійняв аж на верхів»я гір,
Ти мене наповнюєш спокоєм,
Лиш у Твоїх руках є захист мій.

З Тобою я все зло перемагаю,
З Тобою я рятуюсь від тривог,
Лиш Тобі душею я вклоняюсь,
Бо Ти мій Цар, Ти Неосяжний Бог!

Хвалу Тобі душа моя співає!
Ти – Бог чудес, Владика і Господь!
Перед величчям я Твоїм схиляюсь,
Бо Твій Престол стоїть серед зірок.

Я без Бога жив на світі,
Не знав про Його любов,
Мріяв щастя я зустріти,
Та щастя не знайшов.
Скільки болю серце знало,
Як багато було сліз!
І від незгод так страждало.
Лише біду гріх приніс.

На дорогах цього світу,
Я душею знемагав,
Та не міг я зрозуміти,
Бо Ісуса я не знав.
Але був той день прозріння,
Як мене Бог зупинив,
Нахилився, дав спасіння,
Мою душу Він зцілив.


І відтоді я щасливий,
Вільний я вже від гріха,
Подарував мені крила,
Перемінив все життя.
Мого Бога прославляю.
Бо у Ньому я живий!
Я прощений! Я співаю!
Бог є Відкупитель мій!

Вже відтоді я щасливий!
І Вільний вже від гріха!
Дарував Він серцю крила,
І змінив все життя!
Він Владика мого серця,
Він мій Пастир, мій Ісус!
На молитву озоветься,
Як до Нього пригорнусь!

НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ

Як велика сім»я за святковим столом
Ми зібралися в домі Господнім,
Тут нікому не тісно, щасливі разом,
Новий рік ми зустріли сьогодні!

З нами Батьківська тепла і добра рука,
Це найбільша для нас нагорода,
Ми її відчували в прожитих роках,
Як вела нас крізь бурі й незгоди.

Ми щасливі з Христом, і не зможе цей світ,
Нам затьмарити радість спасіння,
Коли з нами Господь, то ніяка із бід
Не відійме всі благословіння.

З наступившим сердечно вітаємо вас!
Хай Господь вашим скарбом лиш буде!
Щоб любов й доброта кожну мить, кожен час,
Наповняли би серце у грудях.

Будьмо в Бозі єдиними, сестри й брати!
Щоби гріх не зумів нас здолати,
Перекинем любові між нами мости,
Щоби легко любити й прощати.

Щастя, миру, добра і почутих молитв,
В душах спокою, світла, відваги,
Рік Тринадцятий в наші оселі спішить,
Перший лист календарний зриває...

Наші роки, немов листя, що вітер безжально несе,
Дні облітають...Часу нема...
Кроками міряєм відстань коротку,що Бог нам дає,
Весни шуміли......А вже зима...

Скільки дощів благодатних пролили святі небеса,
Серце співало Богу хвалу...
Скільки від болю гіркого в безсиллі ридала душа,
Тихо молилась...Тільки Йому....

Скільки змарновано часу і скільки прогаяних днів,
Вже не повернеш...Як би не жаль...
Скільки розбитих сердець і несказаних лагідних слів,
Час не прощає... Пізня печаль...

Ще один рік...Милістю Бога дарований нам
Тут на землі...Ще один крок...
Ми ще живі...Світ ще відкритий є нашим очам,
Ще один рік...Дає Господь

Боже, прости... Все, що не встигли зробити ми знов,
Милість яви... Ще один раз...
Ти лиш Один можеш до нас проявити любов,
Благаєм ми...Помилуй нас..

Я - БОЖЬЕ ТВОРЕНЬЕ


Как этот мир Господь создал прекрасно,
Цветы и птицы, солнце в небе ясном
Я девочка, и я творенье Божье,
Меня красивой сотворил Он тоже

Могу я петь и прыгать и смеяться,
На папиной спине могу кататься.
Для мамы в поле собирать ромашки,
И на ладошке приносить букашку.

Но радуюсь, что больше всех на свете
Бог любит вот таких чудесних деток!
Меня Иисус назвал Своей овечкой,
И Он живет всегда в моём сердечке,

ДЕТСКОЕ

Я люблю Иисуса всем детским сердечком,
Ну и Он меня любит, я знаю, конечно,
Подарил Он мне солнышко, тёплое, тёплое,
Подарил Он мне небо такое огромное!

Я Христа узнаю в каждой звездочке малой,
В каждой капле росы, что на землю упала.
И когда закрываются вечером глазки,
Я руки Его чувствую нежную ласку

Когда вырасту, славить Христа не устану,
И хвалу Ему петь буду я непрестанно.
А пока ручейком моя песенка льётся,
И сердечко в груди колокольчиком бьётся

Я пою для моего Иисуса.
Вторит мне весенний ветерок.
Тучки беспокойные несутся,
И сияньем улыбнулся Бог.

Жінці стільки років, на скільки вона
виглядає перед сніданком

Яніна Іпохорська - польська журналістка


Прокинешся, і з Богом привітавшись,
Ти в дзеркало настінне зазирнеш.
І посмішку із сонцем порівнявши,
Ранкову каву смакувать підеш.

На віях затремтить легенький подив,
Сховаєш усміх у куточках губ,
Присяде на край чашки теплий промінь,
І зазвучить враз листопад навкруг.

І цілий світ наповниться тобою,
Любов»ю, і промінням доброти,
По самі вінця чистою красою.
Тому що в день цей народилась ти.

В ту саму мить зробився світ інкашим,
Як ранок ув оздобі бурштину...
Для Жінки вік це поняття абстрактне,
Роки в зіниць пірнули глибину...

ИДУ К ТЕБЕ

Как много раз, как много раз
Срывалась, ударяясь больно,
И виновато вновь плелась,
Зажав, как птицу боль в ладонях.

Была я часто "не в ладах"
С друзьями и сама с собою,
Ты удалял печаль и страх,
И наполнял меня любовью.


Я убегала иногда,
Пытаясь спрятаться, забыться,
Но Ты мне подставлял всегда
Свою Отцовкую Десницу.

Ты каждый миг меня любил,
Своей любовью бесконечной,
Ты мир и радость мне дарил,
И нисходил покой сердечный.

Опять, собрав остатки сил,
И серце положив в ладони,
Я буду милости просить,
Придя к Тебе, Иисус, сегодня.

Так будет, знаю, не всегда,
Земные кончатся дороги,
Уймутся ветры навсегда,
Исчезнут, как туман тревоги.

И, встретив в небесах меня,
Слезу последнюю отрешь мне,
Скажу тихонько :»Я дошла…
И всё уже осталось в прошлом.»

СПРАВЖНЯ ЛЮБОВ

У любові берега немає,
І немає у любові дна.
Двох любовей в світі не буває,
Справжня лиш одна.

Та любов, що принесла у жертву
Ради мене повністю Себе…
Що на хрест зійшла, щоб там померти,
І спасти мене.

Та любов, що повна милосердя,
Розуміння, миру й співчуття.
Що цілить моє розбите серце,
І дає життя.

Перед нею я схиляюсь низько,
Давши волю вдячності сльозам,
Ця любов у кожну мить є близько
Серце – Її храм.

Христос Один є Еталон любові,
Його велике серце - то Любов!
У кожній краплі пролитої крові
Ціну мого спасіння бачу знов.

МАМІ

У цей прекрасний літній вечір
Лягають сутінки на плечі
І пахне матіолою весь світ…
Ми втрьох пригорнемось до тебе,
І зоряне нахилим небо,
І поцілунком зітремо від втоми слід.
Ти наша ластівка рідненька,
Кохана жінка, мила ненька,
Ми вдячні Господу за тебе, дорога!
Твоїх три серця найдорожчі
Візьми в обійми найсолодші,
Бо ти для нас на світі цілому Одна!
Твої молитви – наша сила,
Нас ти Ісусу приносила,
І завдяки твоїм молитвам – ми живі!
Ти нас, як пташка зігріваєш,
За нас щодня переживаєш,
Тому всі троє ми здорові і міцні!
Тебе вітаємо зі святом!
Бажаєм радості багато!
Хай сонечко завжди в очах твоїх сія!
Хай рясно Бог благословляє!
Здоров»я й щастя посилає,
І буде чиста, як роса душа твоя!

РОДИНА

Мамине вікно світиться теплом, там живе любов!
Дітвора мала в хаті тій росла, в батька під крилом.
Пролітали дні, наче журавлі, тихо час минав,
В»янули квітки, сивіли батьки, вітер сни гойдав…



Диким споришем поросли стежки, тихо у дворі,
Тільки скрипалем зазвучав цвіркун у густій траві.
В маминих очах забринить сльоза, скотиться в траву.
Спомини торкнуть десь у глибині пам»яті струну…



Скільки було їх, милих і смішних, рідних, дорогих!
Виросли усі, полетіли в світ, сумно так без них!
Вродять восени яблуні рясні, айстри зацвітуть,
Вернуться сюди дочки і сини, маму обіймуть…

Летять діточки, летять
У світ від рідного гнізда.
Рожеві мальви розцвіли
край рідного вікна.
мама задивилась з-під руки,у даль…
В очах її бринить туга і тихий жаль…

А земля це великий перон,
Поїзди прибувають за розкладом,
Мерехтить за вагоном вагон,
Пасажирів привозячи поспіхом.
Кожен має призначений строк
Хто короткий, хто часом насичений,
У відрядження чистий листок,
Самим Богом підписаний.



Рельси…рельси…перетинаються
В небі…В небі…Знов зустрічаються…

Когось довго чекає рідня,
Із букетом в руках, виглядаючи…
Хтось, зійшовши, іде навмання,
Комусь зовсім ніхто не всміхається
Перехрестями різних доріг
Чиєсь тихе життя починається,
І, ступивши на долі поріг,
На перон озирається



Долі..Долі..Перетинаються
Рідко…Рідко… Знов зустрічаються.


А коли відправлятись пора,
Знову квіти і сльози розлучення,
Хто в плацкарті , а хто в Екстраклас
І стоять на пероні засмучені…
Лише кличуть старі ліхтарі
До скупого жевріння опівночі,
На табло мерехтять угорі
Зблиски Вічності…

Через всю жизнь из года в год
Есть тот, кто рядышком идёт,
Кто дарит нам своё тепло и нежность,
Кто и в дожди и в снегопад,
Тебя окутать будет рад
И кто хранит, как ценный клад, верность.


Ничем его не обижай.
Не забывай, не предавай,
Оно подарено тебе Богом,
Не выноси его на торг,
Не отдавай его ты в долг,
Не расставайтесь с ним на так долго.


Не принимай чужой молвы,
В любых превратностях судьбы.
Так много зависти кругом в людях
Родное сердце обними,
В глаза поглубже загляни,
И расскажи как сильно ты любишь


Им дорожи! Ведь такое Чудо!
Другого шанса вдруг не будет!
А это сердце верное,
Лучистое и светлое,
Как солнце! Тёплый свет храни его!
Оно одно!

ЧАС

Нікому не підвладний час,
Не наздогнати час нікому,
Його не набереш в запас,
Принісши в рюкзаку додому.
Від миті,як побачив світ,
І аж до подиху востаннє,
З дитинства і до пізніх літ
Ми в часовому мандруванні.
Бог кожному призначив час,
Відмірявши відрізком долю,
Сьогодні юність тішить нас,
І простір відкриває волю!
Ми молоді, ми запальні!
Закохані й такі крилаті!
Ми ще літаємо вві сні,
І на фантазію багаті!
Ми часто мрієм при свічках,
Вірші присвячуєм коханим,
Ми носим музику в серцях,
І Богу кажемо бажання.
Та попри все, цінуймо час!
Любімо спілкування з Богом!
Хай важливішою з прикрас
Нам стануть обітниці в Слові!
Нехай чистішою з перлин
Христос у кожного з нас буде!
Він Повелитель, Він Один!
І тут, і поза часом – всюди!

Ніколи не засмучуйте коханих!
Цінуйте кожну щонайменшу мить,
Тому що мить разом є незрівнянна,
Тому що це життя кудись летить…
Даруйте милим Музику Кохання!
Даруйте теплу лагідність долонь,
Хай збудуться найкращі сподівання,
Хай завірюха не торкає скронь.

Господь створив для вас кохане серце,
Дві ваших стежки об»єднав в одну.
Хай буде чистим вірності озерце,
Несіть очам коханим дивину.
Життя коротке –в ньому мало весен,
Не дозволяйте падати дощам,
Зумійте сонце до кінця пронести,
Відкрийте душу ніжності словам!

Яке це щастя наповнятися до краю.
І пити серцем чисті почуття,
Слова чарівні :»Я тебе кохаю!»
Казати знов до самозабуття…

ДОТОРКНИСЬ...

Доторкнися до мого серця,
Заховай у Своїх долонях
Пригорни Ти його до Себе
Як малесеньке пташеня…
І на дотик воно озветься,
Бо навколо негода стогне
Заспокоєння тільки в Тебе,
Мій Ісусе, з Тобою я…

І вгамується дужий вітер,
Синьооке всміхнеться небо,
Розгойдає веселку щастя
Подарує пречисту даль.
Знов полине воно над світом
Бо єдиного серцю треба
Лише волі Твоїй віддаться,
Ти розвієш гірку печаль.

Заховай мене в Своїх долонях,
Дай забути світу марноту…
Дай зігрітись від дощів холодних,
І відчути серцем теплоту.
Ти, мій Боже, Ти – моя Надія,
Ти – Веселка радості моя.
І душа моя про щастя мріє
Як Тебе побачу в небі я..

«Господь… сироту та вдовицю підтримує…»
Псалом 145 : 9

Не зрозуміла нам вдовиці доля,
Чому Бог допускає це в житті?
Ці сльози, що пролиті в самоті,
Ці душі, що стискаються від болю…

Чому безжальна смерть в коротку мить
Враз забирає щастя і надію?
І каменем на дно - незбуті мрії?
Нам людям не дано це зрозуміть.

І, стоячи над прірвою могил,
Втішаємо серця, розбиті горем,
І плачемо, проникнуті їх болем,
Бо й у самих нема достатньо сил.

Де відшукати добрі ті слова,
Які - бальзамом на сердечні рани?
Як спомини засіяти квітками?
Щоб заструміла знов вода жива….

Вдовиці, сестри наші дорогі,
Ви ні єдина не забута Богом,
Хай втіхою від Церкви буде слово,
Що Ваша доля в Господа руці.

Бог обіцяв буть Втіхою для вас,
Сказав, що ви – зіниця Його ока,
Яким би горе не було глибоким,
Він поруч з вами завжди повсякчас.

Як сяде старість тихо на поріг,
І одинокість закружляє птахом,
Долоня Божа захистить від страху,
І друзів приведе з усіх доріг.

Хай кожну з вас Господь благословить,
Наповнить душу зболену спокоєм,
Пошле вам сили й доброго здоров»я
Щоб серденько раділо в кожну мить.

Людська натура здавна всіх судила
За те, що в когось надто білі крила,
Що хтось спіткнувся й безпорадно плаче,
Мовляв: «Так треба..Заслужив невдачу»
За щастя, за кохання, за розлуку,
Дітей неслушних і невдячних внуків.
За бідність чи багатство аж надмірне,
За зраду, або навпаки, за вірність.

Приспів:
Ми не судимо сад восени, що без листя стоїть,
Ми не судимо зранену пташку, що крильце болить.
Ми не судимо річку змілілу, у засуху дня.
Не судімо і долі чужої. Лиш Бог є Суддя.

Нас Біблія навчає не судити,
Прощати, і терпіти, і любити.
У власнім оці бачити колоду,
А порошинку у чужому – згодом.

Приспів:
Чиєсь горе і щастя і долю чиюсь не судіть,
Бо не знає ніхто, що готує для нас кожна мить.
Краще втіху несімо, любов, доброту і тепло,
Щоби серце розбите чиєсь від добра ожило.

ВСЯ В ТОБІ

Коли ранок бринить у краплині роси,
Моє серце співає для Бога,
Я вплітаю свій голос в пташок голоси,
Прославляючи велич Святого
Коли журиться день у своїй суєті,
Поглинаючи радість і спокій,
Серед натовпу прагну сховатись в Христі,
Голос тихий почути, глибокий.
Як мереживо зір заблищить в небесах,
Синій вечір дерева огорне,
Знову серцем полину у вдячних словах,
І мій спів залунає мажорний!

НЕ СУДИ

Як захмариться небо чиєїсь душі,
Камінь осуду кидати ти не спіши.
Краще теплим промінням з любов»ю зігрій,
І бальзам співчуття ти на рану пролий.

Ми не бачимо серця, не чуєм душі,
Там неспокою грози і болю дощі.
Ти веселку любові вгорі засвіти,
Перекинь на той бік із довіри мости.

Лиш у Божій правиці всі долі людські,
Та життєві дороги бувають слизькі,
Хтось впаде і розіб»є кришталь почуттів,
Не дивуйся, бо все може статись в житті…

Не суди, не суди свого ближнього.
Бо не завжди праві почуття.
Фарисеєм не будьмо, ні книжником,
Тільки Бог є Всевишній Суддя.

НА В»ЇЗД ХРИСТА В ЄРУСАЛИМ

Він в»їжджав в Своє місто, сидячи на осляті,
Крізь серпанок проміння корону плело.
І роса на волоссі, немов діаманти,
Лиш зажура лягла на високе чоло.

І стелили під ноги щойно зрізане віття,
І кричали «Осанна! Осанна Царю!»
Рученята здіймали малесенькі діти,
Це Месія в»їжджав у столицю Свою.

А Він плакав, Божественне серце боліло,
Серед радісних вигуків різних октав,
І сльоза на опущених віях тремтіла,
Тільки Він лиш Один ціну вигукам знав.

Піднімалась угору дорога повільно,
Де у славі виднівсь древній Єрусалим,
Стільки років чекав він на прихід Месії,
Ось прийшов…та чомусь Він невпізнаний ним.

Не на білім коні, і не лицарських шатах,
Діадеми нема на Його голові…
У простому хітоні сидів на осляті,
Сотворитель Небес і цілої землі.


Ніс до них Своє любляче серце відкрите,
Пригорнути хотів, як та пташка пташат,
А вони не змогли ту любов зрозуміти,
Хоч хвалу стоголосо Ісусу кричать.

Тихо капали сльози над долею світу,
І за Єрусалимом Спаситель тужив.
Ще п»ять днів і пролиється Кров Заповіту,
Тими, хто Йому віття під ноги стелив.

Він це знав та не думав назад повертатись,
Крізь помпезне хваління у місто в»їжджав,
Щоб за кожного з них на хресті умирати,
Ради цього Христос Своє серце віддав!

Створи в мені, Господи, серденько чисте,
Таке ж білосніжне, як сніг цей іскристий...
Та хочу, щоб було ще теплим і ніжним,
Як яблуня в квітні в серпанку розкішнім.

Створи в мені серце просте й непримхливе,
Щоб в злиднях й багатстві було би щасливе.
І щоб босоніж не встидалось ходити
Та хліба окрайчик з голодним ділити.

Створи в мені, Господи, серденько вдячне,
Щоб в кожній миттєвості бачило щастя.
В захмаренім небі, чи сонячній днині,
Знаходило Божої ласки проміння.

Створи в мені любляче серце, Ісусе,
Тоді я на горе чуже озовуся,
Чийсь біль обпече мою душу сльозою,
Та все це я зможу лиш тільки з Тобою.

Тому й сотвори мені серденько чисте.
І радість спасіння верни променисту.
Дух правий в мені обнови , мій Ісусе,
Помилуй , благаю Тебе, мою душу.

СЕРДЦЕ МАМЫ

В сердце мамы нежность и забота,
Теплота, сочувствие, любовь,
В нем долготерпение и кротость,
Много добрых и приятных слов.

Сердце мамы всех детей вмещает,
Милых непослушных шалунов,
Поругает, а потом прощает,
И целует золото голов.

Только мама так любить умеет,
От рожденья, до последних дней,
Даже взрослых мысленно лелеет,
В колыбели нежности своей.

Нет прекрасней сердца, чем у мамы,
Нет святее на земле его,
Пусть на нем видны от боли шрамы,
Но оно дороже нам всего!

Защити, Господь, от непогоды
Наших мам любимые сердца,
Те сердца, что их не старят годы,
Те, что с нами рядом до конца.