З Тобою стрічаю день,
І душу вбираю в спів,
Віночок своїх пісень
Несу до Престолу див!
Торкну камертон стебла,
Послухаю дзвін роси,
І вранішні два крила,
Здіймуться, як паруси.

Твого милосердя цвіт
Дарую усім навкруг,
Радію, що бачу світ,
Радію, що Ти мій Друг!
З Тобою стрічаю день,
І вірю, Ти поруч йдеш,
Такого, як є мене
На Своїх руках несеш.

Впаде суєта до ніг,
У спеці важкого дня...
Поміж багатьох доріг,
Знайду ту стежину я..
Де в затишку від вітрів
Чекаєш мене, Ісус
Забувши про втому днів
Долонь Твоїх серцем торкнусь.

Нехай десь вирує світ,
Хай натовп кудись біжить,
А я лиш Тобі, Господь,
Присвячую кожну мить.
Вгамується суєта,
І стане спокійним день,
І зникне кудись журба,
Прославлю я знов Тебе.

Як вечір накине шаль
До Тебе я знов схилюсь,
Заграє у небі Скрипаль
В обіймах Твоїх засну...
І Ангел із висоти,
Накриє мене крилом,
Господь, наді мною Ти,
І серденьку так тепло...

ВИШИВАНКА ЖИТТЯ

Відбриніла струна у дитинстві твоїм волошковім
І вже юність сьогодні дарує Любові квітки.
Посміхнулась тобі ніжна зіронька та світанкова,
У віночок сплелися весняні і чисті роки.

Наче білі хмаринки
Відлетіло за обрій дитинство,
За весною йде літо,
А за ним золотий листопад,
Хай у серце не б»ють
Непривітні й колючі крижинки,
Лише теплі дощі, лише добрих бажань зорепад.

Буде витися стежка в квітучих п»яннких полонинах.
Чи між диких ожин серед скель і обривів гірських.
Нехай серденько пташкою в небо до Господа лине,
Бо Він крила надії Єдиний лиш може зміцнить.

Як важливо в житті кожен день, як малий чорнобривець,
Вишиваючи долю, вплытати в мереживо днів,
Щоб у Вічності Божій побачити сонячне диво –
Вишиванку життя, що Ісусу колись присвятив.