среда, 26 августа 2015 г.

В очах людини цілий її світ –
Поезія душі і буднів проза,
І першого кохання білий цвіт,
І безнадія, спалена морозом

В них  сльози втрати й радість  перемог,
І сподівання і хитка надія.
Солодке  щастя й гіркота тривог,
Весняна повінь або суховії.

Та серед багатьох людських очей,
Є очі, повні ласки й милосердя
Христові очі, що крізь тьму ночей.
Нам принесли в собі частинку неба

В очах Христових – посмішка Отця,
В Його зіницях прощення і милість,
У них тріумф тернового вінця,
В  них жертва крові, що за нас пролилась.

В очах Його і велич й простота,
Різдва кантата й реквієм Голгофи,
І воскресіння музика свята
І вознесіння незабутні строфи


Очі Христові, очі любові,
Людям дарують  тільки добро
Очі Христові, Вічності зорі,
В душу вливають дивне тепло
В небі ті очі скоро побачу,
 Ніжно всміхнеться мені Ісус,
Тоді від щастя  раптом заплачу,

Серцем до Нього там пригорнусь 
Я з тобою завжди
Ти не бійся біди,
І тоді, коли зорі погаснуть,
Не журися в сльозах,
Я тримаю в руках
Твою долю і дам тобі щастя.
                
Ти довірся Мені,
У захмарені дні,
Коли поруч  немає нікого.
Я розсію печаль,
Заберу з серця   жаль,
Не залишиться болю гіркого.

Від далеких доріг
У долонях Моїх
 Є той спокій, що прагнеш душею.
 Ти Мені не чужий,
Ти Мій син  дорогий,
Я купив тебе кров»ю Своєю.


              Не бійся, Я з тобою,
                  Потішу, заспокою,
                 У розпачу хвилини
                 Неспокою  й тривог.
                 Загою серця рани,
                 Пошлю  душі світанок,
                Бо Я твоя відрада,
                Твій Пастир і твій Бог.

                                    

                      СИРОТА 

Хто заступиться за сироту, хто  зігріє?
У годину недолі страшну зрозуміє…
Хто сльозинку зітре із очей? Хто потішить?
Хто пригорне до своїх грудей? Заколише…

Кожний  вечір когось у вікно виглядає
Мабуть, матінку  свою  давно все  чекає.
 Крізь самотність холодних дощів  Божі очі
Ніжно дивляться  в вікна душі серед ночі.

Бог  заступиться за сироту, обігріє.
І молитву дитячу  просту зрозуміє.
 Довгождані і сонячні дні подарує
І бажання сердечні усі   Він почує…

Сирота – при дорозі трава ,
Хоч забута людьми, та жива.
Лиш  у Божих руках її доля.
Не минайте малу сироту,
Подаруйте любов й доброту,

Розтопіть крижану самоту її болю.
Часто носимо зло у грудях,
Хоч здаємось  святі на людях.
Часто судимо наших ближніх,
Забуваючи, -  є Всевишній.

 Дуже гострі, як  скло, колючі,
Ранять серце слова болючі.
У душі залишають шрами,
Що не гояться і з роками.

Нам усім заповів Спаситель,
Свого ближнього не судити.
Краще будьмо для них бальзамом,
Що лікує сердечні рани.

                  Різні долі, повні радості й тривог,
                  Та над кожною  Один Великий  Бог.
                  Справедливий Він і Праведний Суддя
                  Перед Ним колись постанем ти і я.
                  Тільки Богу віддамо останній звіт,
                  Як закінчиться мандрівка днів і літ.
                 Щоб до неба не прийти цілком пустим

                 В каятті тепер схилімось перед Ним.