Когда мы в небо придем…

Когда мы в небо придем однажды,
Распутав нити дождей осенних,
Глаза  твои мне  о том расскажут,
О чем на земле рассказать не успели.

И пронеся через годы нежность,
Я обниму твои добрые плечи,
Господь подарит двоим всю Вечность,
Как я мечтаю об этой встрече.

И бесконечно любуясь небом,
Мы облечемся в виссон восторга.
Твоя улыбка – моим рассветом
Навеки станет в чертогах Бога.

Птахи летять на Україну

“Послухай, тату, над вечірнім містом,
Курличуть знову ранні журавлі.
Чи, може, це якусь сонату Ліста,
Зажурливо виводять скрипалі?”
“Це, сину мій, птахи летять до дому,
Що зимували десь на чужині,
Яка солодка невимовна втома
В їх голосах вчувається мені.”

Птахи летять, летять на Україну,
І ми щораз вертаємось сюди.
Бо тут душа співає солов’їно,
Бо тут цілюще джерело води.
Тут “Отче наш”, що ненька нас навчила,
Тут чорнобривці, м’ята, спориші.
Тут добрих сподівань великі крила,
І пам’яті зарубки у душі.

“Але чому вертаються здалеку,
Тут ще холодні журяться вітри.
До кого ці закохані лелеки
Летять через моря, через світи?”
“Бо є на світі, сину, Батьківщина,
Ради якої перейдеш світи.
Є місце, де болить твоє коріння,
І та земля, де народився ти”.

МУЗЫКА ДУШ 

Людские души часто схожи с окнами,
Одни узки, распахнуты другие…
Встречаются с запачканными стеклами,
В них не видны просторы голубые

А есть еще и необыкновенные,
С цветными витражами вместо стекол.
К ним прикоснёшься – сходит вдохновение,
Становятся стихами прозы строки…

Общенье с ними даже серость будней
Способно сделать ярко – впечатляющим.
Звучание самой Сонаты Лунной
Услышать можно и в простом молчании.

Диапазон людской души огромен –
Стокатто грома… тихий снегопад…
Там Моцарт, и Бортнянский, и Бетховен
Одну стихию Музыки творят.

Душа людей – мозаика эмоций,
В ней брызги солнца и минор дождя,
Рассвета робость, безмятежность ночи,
И терпкое аллегро Ноября..

Господь, спасибо, за цветные стекла,
Что преломляют Божий свет Любви.
Навстречу нам распахнутые окна,
Что мы едины во Христа крови.

       Пам"яті Людмили Цеони
            ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 

Полечу пташкою в осінь,
Де цвітуть мамині айстри.
Де так звично, легко і просто
Прошепоче вона : “здрастуй...”
І обійме свою доню,
Як листок обійма зерня.
Покладу мамі в долоні
Я своє змучене серце...

Віднесли журавлі юність
Лиш болять спогади щемко.
Але пахнуть мамою досі
Гіркуваті ці хризантеми....
Вірю я, що в краю вічнім
Я побачу свою маму,
Ще такою, як у дитинстві
Ми її запам’ятали.

Пам’ятаю маму молодою
У тремтінні сонячних перлин.
Сяють милі очі добротою
Не було тоді ще сивих зим.

     
                 НОВОГОДНЕЕ

Растаял год, как белая свеча,
И день вчерашний будто бы и не был,
Мы в  новый год вступаем, не спеша,
И на год ближе нам родное небо.

С молитвою  встречая Новый год,
Вверяем Богу наши дни и судьбы,
Его рука нас всех перенесет
В ту Вечность, где календарей не будет.

О дай, Господь, чтобы моя душа,
Была чиста, как этот жемчуг снега,
Как этой зимней ночи красота,
Как эти нити золотого света.

К сердечным струнам прикоснулась Вечность,
Напомнить, что жизнь наша скоротечна,
Струится звёздной пылью бесконечность

И я в смирении сомкну уста.

ПОД ЗАЩИТОЙ ТВОИХ КРЫЛ

        Как только открываю свои очи,

                      Я чувствую присутствие Твоё,

Весь день в труде, до самой поздней ночи,

       Лишь Ты, мой Бог,  прибежище  моё.

Когда Ты даришь сердцу вдохновенье,

Оно творит поэзию Любви,

Оно рифмует каждое биенье,

Слагая Тебе Музыку внутри.

Тогда несу букеты  поклоненья,

Из самых свежих утренних цветов,

Струится аромат  благодаренья,

Он, как Мелодия, в которой нету слов.

Когда душе становится вдруг больно,

Что, кажется, вдохнешь, и рухнет мир,

Бреду по кромке бытия невольно,

Тогда я под защитой Твоих крыл.

Тогда меня Ты крепче прижимаешь,

Так, что дыханье чувствую Твоё,

«Ребёнок дорогой, ты понимаешь,

Боль сердца твоего рвёт и Моё?»

И если  вдруг я становлюсь капризной,

И норовлю из-под крыла уйти,

В меня Ты не бросаешь укоризной,

Ты просто мои путаешь пути.

Еще бывает, поднимаешь в небо,

Держа меня на  краешке крыла,

Потом бросаешь вниз, и я так слепо,

Лечу к земле, где высится скала.

И, падая, о помощи взываю,

Кричу и плачу горько, и молюсь,

А Ты внизу меня опять хватаешь,

И я  опять смирению учусь.

Живу я под защитой Твоих крыльев,

И на Твоей груди покоюсь я.

Ты укрепишь и снова стану сильной,

Ты улыбнешься, зазвучит душа.

            ХВАЛЕБНОЕ

Громко воскликните Богу хвалу!
Милость Свою Он для нас обновляет,
Миром небесным сердца наполняет,
Славы достоин, воспойте Ему!

Новый, нетронутый, чистый, как снег,
Год подарил нам! Христу аллилуйя!
Песню хваленья воспойте, ликуя!
Бог возлюбил и помиловал всех!

Он – Властелин, Повелитель времён,
В святости, силе, Он непревзойдённый!
Богу воскликните радостно, стройно!
Каждый, кто милостью Бога спасен!

Он лишь Один поклоненья достоин!
Бог лишь Один всемогущ и велик!
Ярче всех звёзд, всех светил Его лик!
Мир восклицанием славы наполним!

Я відкриваю душу всю свою,
І чую знов, як Бог її торкається,
Любов»ю вищою освітлена стою,
І білий Ангел в серці озивається.

Як підібрати вдячності слова,
Бо серце почуттями переповнене,
Я бачу світ навколо, я жива,
Хоча надії крила часто втомлені .

Я перед Небом вражена стою,
В Христі Ісусі все мені даровано.
Я дивуватись не перестаю,
І серце моє радістю наповнене.

Я дякую, я дякую Тобі,
За незбагненну сонячну мелодію!
Спасенна я й щаслива у Христі!
І ніжністю батьківською огорнена

Хочу співати Богу з досвітніми солов’ями,
Пісня моя поллється в синю ранкову даль
Здійметься, наче пташка, високо над полями,
І розітне тривоги, розпачі і печаль.

Хочу відкрити душу, росам, як срібло, чистим,
І зачерпнуть в долоні силу із джерела.
Щоби зробилось серце теплим і променистим,
Сповнила все до краю свіжа жива вода.

Хочу схилитись низько, - низько, як стиглий колос,
І на собі відчути Руку мого Отця.
Серцем почути вдячно лагідний Божий голос,
І залишитись завжди в світлі Його Лиця.

Прийми мою пісню, мій люблячий Боже!
І серце, і душу – відкрию Тобі.
Достойну хвалу я віддати не зможу,
Та тільки до Тебе стремління мої!

Я ОСОБЛИВА.

Я особлива в Господа очах.
Він знає мої радості і болі.
Коли я посміхаюсь уві снах,
Це Ангел з мене погляду не зводить.

Бог кожен крок мій бачить, кожну мить...
Тремтливе щастя і сльозу таємну.
Він пластиром Любові біль гоїть
І пригортає у хвилину щемну

Нестримно навкруги вирує світ,
Цунамі все змиває з узбережжя...
Мою ж найменшу вію на щоці
Бог зніме обережно-обережно...

Коли йдучи хитким містком життя,
Я спотикаюсь... Бог мене тримає.
І серденька бентежного биття
В Його долонях тихо завмирає...

Коли вітри осінні в душу б’ють,
Коли нема ні зіроньки у небі...
Він втихомирить ненависну лють
Мою стежинку поверне до Себе.

Я особлива в Господа очах,
Якби одна лиш я жила на світі
Він би прийшов знайти мене в гріхах
І за єдину мене кров пролити.

Це не моя заслуга – це ЛЮБОВ
Це те, чого не передам словами.
Я вкотре вдячна Небу знов і знов...
Моя молитва світиться сльозами...

РІЗДВЯНЕ.

Засніжену Симфонію Різдва
Ще раз землі подарувало Небо.
І зірка та, що мудреців вела
Колись до стін старого Віфлеєму.
Та зірка серцю показала шлях,
Через віки, вітри та заметілі
Туди, де на соломі у яслах
Лежав Христос, що воплотився в тіло.
І я прийшла в ту дивовижну мить
Схиливши серце, впала на коліна,
Повірила – Спаситель мій лежить
І Миру Князь, що стався Людським Сином.
У кожного із нас своє Різдво
Та особиста, неповторна зустріч,
Коли своє земне, людське єство
І волю підкорили ми Ісусу.
І скільки б ви не міряли доріг,
Щоб обминути Віфлеємські ясла,
Мине життя і буде той поріг
І зустріч, що колись не відбулася.
Та вже не з немовлятком у хліву,
А з Господом прославленим на троні...
Ти вибираєш зустріч рокову
Чи це засніжене Різдво сьогодні?...

                  НОЧЬ РОЖДЕСТВА

В ночь Рождества небо ближе к земле,
Звёзды касаются дремлющих елей...
В ночь Рождества Счастье ближе к тебе...
В музыке белой январской метели.

В ночь Рождества тихо сердце открой.
Пусть новорожденный Божий Младенец
Всё изнутри осияет Собой,
Так же, как ночь на полях Вифлиема.

Ночь Рождества чудесами полна,
Грязное сердце сверкающим станет,
Радость достанет до самого дна
Звездною россыпью праздник подарит.

В Рождественскую ночь начни дорогу к Богу,
Оставив позади грехи, сомненья, боль.
Рождественская ночь рассеет всю тревогу.
И станет чистым снегом слёз наболевших соль.

ДОРОГИ
Дороги, как людские судьбы,
У каждой есть своё начало,
От колыбели до причала,
Через дожди и снегопад,
Порой извилистой и трудной,
Пустынной или многолюдной,
Земля дорогой нас встречала,
Без шанса повернуть назад.

Дороги, - каменные реки,
А мимо - города и люди,
Эмоций радостные всплески,
Переживания тоннель,
Как мало надо человеку,
Чтоб чаще праздники, чем будни,
Для счастья повод был бы веским,
И пела бы в душе капель.

Пересекаются дороги,
Да и людские судьбы тоже,
И на Всевышнего ладонях
Покоится суетный мир,
К нам, путникам, не будь Ты строгим,
Храни нас и помилуй, Боже,
Тех, кто еще в пути сегодня,
Благослови… Благослови…
Припев: На опасных крутых поворотах.
На ухабистых старых пролётах

Над обрывами в пропасть глубокую,
Ты храни нас, Всевышний, от бед.
Вдруг исчезнут добра указатели,
И мосты разведут неприятели,
Ты зажги за густыми туманами
Своей милости солнечный свет.

Молитва не в напыщенности фраз,
Я утром говорю Иисусу:»Здравствуй…»
Благодарю, что луч коснулся глаз.
За ласточек, вернувшихся из странствий.

Молюсь Христу, так просто, как дышу,
Душа всегда пред Богом на коленях,
Пусть даже я в толпе, пускай спешу,
Открыто моё сердце для хваленья.

Молитва - это пульс, и я жива,
Пока в общенье тесном с небесами,
Моя молитва – это не слова,
А Музыка Души в сердечном Храме.

Молитва – это Музыка Души,
Аккорд хвалы, и слёзы раскаянья,
И грусти пианиссимо в ночи,
И утреннее форте восклицанья!

                ВЕЛИЧАЛЬНЕ

Володарю віків , і світу Творче,
Владико вічний, Боже Пресвятий!
Ти п»яддю роки міряєш, а ночі
Ти в оксамит вбираєш дорогий.

Окреслив хвилям Ти морським границю,
За одіж хмари океану дав,
Дорогу показав для громовиці,
Дав дощ, щоби пустелю орошав.

Ти Незбагненний, Дивний і Величний!
Ти Мудрий Зодчий Всесвіту – Ти Бог!
В Тобі натхнення серця поетичне,
Ти сяйва Джерело для всіх зірок.

Хвала Тобі, подяка, поклоніння,
Схиляємось до ніг Твоїх святих,
За те, що нам подарував спасіння,
У жертву Сина дав за людський гріх.

Хай лине пісня щира та натхненна,
Для Тебе, Боже, в цей вечірній час,
Як жертва чиста і благословенна,
Хвала, пошана й честь Тобі від нас!

Когда за окнами души
Шумят осенние дожди,
И листьев золото к ногам
Бросает ветер,
Ты больше никого не ждёшь,
Огонь в камине молча жжёшь,
И, кажется, ты одинок
На всей планете

Но есть молитвы тёплый плед,
Он душу кутает от бед,
И наполняет теплотой
Больное сердце,
Вдруг из-за тонких струй дождя,
Иисус посмотрит на тебя,
И ты прижмёшься весь к Нему,
Чтобы согреться.

А если рыжий солнца луч,
Вдруг брызнет из-за серых туч,
И в рамке полевых цветов,
Застынет радость,
Вновь друга ощутишь плечо,
И сердцу станет горячо,
Не надо будет даже слов,
Уйдёт усталость…

Ты в благодарности простой
В молитве Господу воспой,
За радугу в твоей душе,
За ноты счастья,
Молитва – музыка Души,
В грозу и в утренней тиши,
Она внутри всегда звучит,
Небесной частью.

Несуть подарунки Христу на Різдво.
Золото святості, ладан молитви.
Смирну впокорення, доблесть у битвах,
Душ поклоніння, хвалу й торжество!

Я до ясел своє серце несу,
Більших коштовнестей в мене немає,
Тихо в куточку коліна схиляю,
І споглядаю Різдвяну красу.

А я к розійдуться гості поважні,
Стане тихенько в старенькім хліву,
Серце скраєчку своє покладу,
Змучене трошки, та зате справжнє.

В ньому є бісер усіх моїх сліз,
Сліз боротьби, і молитви спокути,
Радості ноти і смутки забуті,
Болю стокатто і щастя реприз.

Непоказним є даруночок мій,
Поряд є золото, ладан і смирна,
Я ж подарую Ісусові вірність,
Що проростає у серці моїм.

Хай воно лишиться в Нього назавжди,
Повна безпека в долонях Його,
Тільки таким є для мене Різдво,
Тут на соломі мій Цар, він є спражній!

Ти – вершина досконалості, Ти - Цар!
Твій трон сліпучо - золотий над небесами!
І день і ніч хвалу несуть на Твій вівтар,
Сто тисяч хорів Ангельських псалмами.
Ти – Сущий, Ти – початок і кінець.
Існуєш поза часом у просторах.
Бо Ти і часу й Вічності Творець,
У Тебе під ногами скло прозоре.
Ти – Повелитель і Володар Ти.
Найвищих гір й безодні океанів,
Пливуть перед Тобою всі світи,
Закон Твій на невидимих скрижалях.
Ти...!!!
З висот в долину , з трону до ясел,
Із сяючої слави в ніч до хліву,
Де сіно хрумкотить в кутку осел,
Де мекання ягняток замість співу.
Предвічний став безпомічним малям,
І царські шати замніив на сіно
Гойднулася колискою земля,
Марія ніжно сповивала Сина...
Це Ти..Це Ти...Володарю віків.
А я...........................
Народжена в гріхах, жила у злі,
В турботах, суєті і марнославстві.
Без цілі все блукала по землі,
Свитина латана – то все моє багатство.
Я тішилась осколками зі скла,
І бавилась сухими будяками,
Душа боліла і кудись брела,
Не знала, що дорога є до Храму.
А я ........
Земна була небесною враз стала.
Лахміття впали, замість них - віссон,
З убогої хатини в тронну залу,
В ту ніч єдину стався перелом.
Різдвяна ніч - найважливіша дата,
З усіх найбільших історичних дат,
Цар народився в тілі немовляти,
З ясел моє спасіння взяло старт.