Муза Неба

       Пам"яті Людмили Цеони
            ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 

Полечу пташкою в осінь,
Де цвітуть мамині айстри.
Де так звично, легко і просто
Прошепоче вона : “здрастуй...”
І обійме свою доню,
Як листок обійма зерня.
Покладу мамі в долоні
Я своє змучене серце...

Віднесли журавлі юність
Лиш болять спогади щемко.
Але пахнуть мамою досі
Гіркуваті ці хризантеми....
Вірю я, що в краю вічнім
Я побачу свою маму,
Ще такою, як у дитинстві
Ми її запам’ятали.

Пам’ятаю маму молодою
У тремтінні сонячних перлин.
Сяють милі очі добротою
Не було тоді ще сивих зим.