Муза Неба

Птахи летять на Україну

“Послухай, тату, над вечірнім містом,
Курличуть знову ранні журавлі.
Чи, може, це якусь сонату Ліста,
Зажурливо виводять скрипалі?”
“Це, сину мій, птахи летять до дому,
Що зимували десь на чужині,
Яка солодка невимовна втома
В їх голосах вчувається мені.”

Птахи летять, летять на Україну,
І ми щораз вертаємось сюди.
Бо тут душа співає солов’їно,
Бо тут цілюще джерело води.
Тут “Отче наш”, що ненька нас навчила,
Тут чорнобривці, м’ята, спориші.
Тут добрих сподівань великі крила,
І пам’яті зарубки у душі.

“Але чому вертаються здалеку,
Тут ще холодні журяться вітри.
До кого ці закохані лелеки
Летять через моря, через світи?”
“Бо є на світі, сину, Батьківщина,
Ради якої перейдеш світи.
Є місце, де болить твоє коріння,
І та земля, де народився ти”.