***

Той більше любить , кому більше прощено,
Спасене серце вміє щиро плакати,
Як вмить відчує – Щастя не прострочено,
Воно в долонях Господа розп»ятого.

Хто здалеку приходить до Спасителя,
Хто знайдений на перехресті розпачу,
Той не соромиться до ніг Христа схилитися,
Як Магдалина слізно милість просячи.

І не черствіє та душа, не вицвіте,
І до Голгофи з часом не збайдужіє,
Як самарянка водоноси кинувши,
Ту радість побіжить звіщати друзям всім.

Хай роки віддаляють день навернення,
Та хіба час мірилом є Любові??
Коли душа до Господа повернена,
То з неї б»є струмок води живої.

Тоді пустеля розцвітає садом,
У змучених гріхом розбитих долях,
І душі, як квітки, побиті градом,
Вмить оживають в променях Господніх.

У того, кому прощено багато,
Є при собі завжди бальзам цілющий,
Щоби прийти на допомогу брату,
Не тільки брату, просто людським душам.

Є й в нашій Церкві добрі самаряни,
Які до цього світу не байдужі...
Любов»ю перев»язуючи рани,
І до Христа несуть розбиті душі.

Снопи, снопи, чи ми багаті ними?
Для Господа – приємний доказ вдячності.
Що почуття є трепетно – живими,
Що серце за людьми ще здатне плакати.


Я мрію, щоб перед Престлом Білим
В оточенні крилатих Серафимів,
Сказав Господь:» Ввійди Мій рабе вірний,
У радість Свого Пана, й будь щасливий!»

ЛЮБОМУ СЕРДЕНЬКУ

Мій любий, найдорожчий, мій єдиний.
Тебе подарував мені Сам Бог.
Ти – серця мого рідна половина,
Як добре, що йдемо життям удвох

Чи встелять нашу стежку білі квіти,
Чи осінь жовтим листям замете –
Ми будемо надіятись й любити.
Носити в серці почуття святе.

У кожну мить – вночі, чи на світанні,
У радості, у щасті, чи в журбі
Я прагну бути, дорогий коханий,
Відрадою і втіхою тобі.

Бо нам на двох дана єдина доля,
І все, що Бог призначив – перейти.
Життя – велике неозоре поле.
Але з тобою так приємно йти.

Я ніжно понесу в долонях серця
Солодке і пречисте почуття.
І серце в унісон з твоїм заб’ється,
І сповнить душу Музика життя.

Половинка моя.

Мы с тобой, как две капли дождя,
Как две веточки очень похожие.
Мы с тобою одно – ты и я,
Моя милая, моя хорошая.

Не могу больше жить без тебя,
Ты – души моей светлая радуга.
Ты – прекрасная Тайна моя,
Ты – мой праздник и жизни отрада ты.

Мы с тобою, как два мотылька,
Что лучами согреты весенними,
Мы бегущие два ручейка,
Что вливаются в Счастье Семейное.

Припев: Половинка ты моя. Половинка ты моя.
Моё ты Счастье, моя ты радость .
Половинка моя!

Коханій від нареченого
.
Любове моя кароока,
Ластівко рідна моя..
Стільки змарнованих років,
Ті, що без тебе жив я...

Весни без тебе минали,
Осені лили дощі...
Серце тебе лиш чекало.
Порожньо було в душі.

Сталося радісне диво, -
Ти в мою долю прийшла,
Тепла ,як сонячна злива,
Свято душі принесла.

Твою маленьку долоню
Ніжно тримаю в руці.
Хочу назавжди з тобою
Поруч іти у житті.

Хочу до старості нести
Трепетне це почуття.
Щоб відчувати , як пісню
Серденька твого биття.

Батькам.
Ми стоїмо в цей день такі щасливі.
Ми починаємо удвох своє життя.
І щедра благодатна тепла злива
Нам відкриває світле майбуття.

Все, що було і все, що завтра буде
Ми маємо ,завдячуючи Вам.
Матусю й батьку – найрідніші люди...
Ви будували в душах наших храм.

Як часто ви ночей не досипали,
Молилися до Господа за нас.
За кожну мить і крок переживали
З доріг далеких зустрічали нас.

Схиляючись з сердечною любов’ю
Цілєм Ваші руки дорогі.
Хай дасть Господь Вам сили і здоров’я
Зіллє на вас щедроти всі Свої.

Куди би нас не повела дорога...
Молитви Ваші будуть з нами йти.
В них наша сила, радість, перемога.
Вони, як крила будуть нас нести.

ЛЮБИМОЙ НЕВЕСТЕ

Ты зернышком солнечным в сердце моем проросла.
Наполнила нежностью, лаской, теплом, добротою...
Охапку весенних цветов в мою душу внесла,
И всё изнутри озарила любви красотою.

Я только во сне мог увидеть улыбку твою,
Я только мечтал о сиянии глаз этих чудных,
Но Бог, наклонившись, услышал молитву мою,
Он видел, как жить без тебя в этом мире мне трудно.

Друг другу навстречу повел нас, и миг подарил,
Когда, словно птицы в полете, сердца прикоснулись.
И дождь изобильный на судьбы двоих Он пролил,
И души, как окна, - для счастья совсем распахнулись.

Теперь ты, любимая, рядышком,близко со мной
Рука моя держит твою дорогую ладошку...
Идти до последней черты я желаю с тобой...
Чтоб в радости , в горе делить даже хлебную крошку.

Я буду нести свои чувства, как горный хрусталь,
Беречь, как зеницу, Любовь в чистоте отношений...
Из нежности слов и улыбок сотку я вуаль.
И стану просить для судьбы нашей благословений


Шепчу я “Спасибо” за то, что доверилась мне.
За то, что поверила в искренность теплых признаний.
Нам будет уютно вдвоем на огромной земле
И будем любить, так же нежно, как в день сочетанья.

НАРЕЧЕНОМУ ВІД КОХАНОЇ

Ти призначений Богом мені,
Ти мені подарований Небом...
Щоб у радості, чи у журбі
Я горнулася ніжно до тебе.

Щоб у хмарні, чи сонячні дні,
Навесні, чи в замріяну осінь
Був промінчиком теплим мені,
Що у серце відраду приносить.

Догорає святковий наш день,
Вечір світить нам лагідні зорі...
Мій Єдиний, кохаю тебе
Мліє серце в солодкім мажорі.

* * *

Наречений мій. Доленько моя.
Моє рідне Щастя карооке...
Вірною назавжди хочу бути я,
Не згасивши почуттів високих.

Нареченій

З якої квітки пила ти росу?
Які струмочки в коси ти вплітала?
Що на твою задивлені красу,
Вітри весняні в небі затихали?
В очах твоїх – всі зоряні світи....
У посмішці – промінчики любові.
Неторкано - пречиста світла ти.
Немов на квітах роси світанкові.
Для щастя сотворив тебе Сам Бог
У парі з милим вище хмар летіти.
У радості, в журбі, в часи тривог...
Коханим серцем щиро дорожити.
Торкає ніжність клавіші душі
Народжується музика Кохання...
Коханий подарований тобі
В день незабутній вашого вінчання...

Приспів:
Два ваших серця стали враз одним,
З’єднались почуття, бажання, мрії
Мереживом сплелися золотим
Закоханість, довіра і надія.
Бажаю, щоби свято цього дня
Через десятки років не згасало.
Щоб обійнявшись, йшли через життя,
Щоб і всього життя було замало...

СИНОВІ В ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ.

З рідного гніздечка відпускаю
Перше пташеня – тебе, мій сину,
Господа про доленьку благаю,
Щоб вас вів через земну долину.

Від колиски аж до дня вінчання,
З перших кроків до цієї миті.
Мамине єдине лиш бажання,
На світанку і в нічній молитві.

Щоб Господь вас огортав Любов’ю,
Щоб світив кохання стиглі зорі.
Все життя наповнив би Собою,
Маяком щоб був в життєвім морі.

Проросте вздовж вашої дороги
Тепла м’ята чи стебло полину.
Та за все ви вдячні будьте Богу,
Бо таке життя, мій любий сину.

Будеш йти шовковою травою,
Чи ступати боляче по бритві...
Пам’ятай, що скрізь завжди з тобою
У житті йде мамина молитва.

Дай вам щастя, діточки кохані,
Щоб гніздечко звили ви в любові,
Щоб любити, так, як в день вінчання
Все життя ви були би готові.

К О Х А Н О М У

Ти проріс в моїм серці солодким і ніжним зернятком,
Ти зростив у душі дивовижно – прекрасні квітки.
Я з тобою життя починаю, немов би спочатку...
Мій Коханий, сплелися в єдино дві наших руки.

Ти – мій дощ опівнічний, - притишений, лагідний, теплий,
Ти – веселка барвиста над буднями мого життя...
І, неначе та ластівка в небо – я лину душею до тебе.
Вірю, тільки з тобою, мій рідний, Господь дав мені майбуття.

Я долоньку свою покладу в твою сильну долоню,
Пригорнуся до тебе, забуду незгоди й жалі...
Серед тисяч щасливих - я всіх щасливіша сьогодні,
Бо ці очі закохано дивляться в душу мені.

Хай звівається вітер, громи хай пронизують небо,
Хай спливають роки, як за обрій летять журавлі...
Твоє серце я маю, і більше нічого не треба...
Це найбільший дарунок, що Небо послало мені...

Приспів :
Мій Єдиний, мій рідний, мій добрий найкращий у світі
Я бажаю лишитися вірною аж до сивин...
У печалі, чи в радості – скільки відведено віку,
Не розсипати , не розгубити кохання перлин...

ПОДРУЗІ

Хай кожен день складається із нот -

Сі, До, Фа, Ре, Ля, Соль - і все в мажорі!!

Хай Композитор буде лиш Господь,

Тоді в житті не буде більш мінорів..

Хіба лише осінній листопад -

Меланхолійний, трошки гіркуватий…

І романтичний... наче зорепад,

Такого можна серцю побажати...

І ще бажаю - ти щаслива будь...

Хай буде Щастя поруч дні і ночі...

У Господа просити не забудь,

Все, про що мрієш, бо Він дати хоче..

Троянд тобі, ромашок, орхідей!

Свою ти квітку вибереш - я знаю...

Як можна більше добрих скрізь людей,

Я цього від душі тобі бажаю!!

РОДИТЕЛЯМ

В том далеком семьдесят втором,
Осень тоже была золотою,
Но для Вас она цвела весною,
Потому что были Вы вдвоем.
Не был убран “Мерседес” цветами,
Не было колец и пышных кружев.
Но зачем Вам этот блеск был нужен,
Если изнутри светились сами?
Как сияли мамины глаза,
И какой она была счастливой.
Рядом папа – молодой, красивый,
А над ними Господа рука.
Бог всегда Ваш путь благословлял,
Время шло и Вы детей растили,
И в молитве руки возносили,
Вам Господь с любовью отвечал.
Убелили годы сединой,
Много зим за окнами кружило,
Но сердца так трепетно любили –
Уносились вьюги стороной.
Это только избранным дано
Столько лет в любви прожить совместно,
Чтобы не смолкала в душах песня,
Чувствам чтоб в груди было тесно.
Снова клен роняет кружева,
Повзрослела осень на полвека.
Два родных, любимых человека,
Поздравляем с юбилеем Вас!

СТОП КАДР

Твой каждый день, как маленький виток
Вокруг себя и праздной суеты.
В конспекте жизни пару кратких строк,
А дальше – просто чистые листы.

А день рожденья – яркий эпизод,
На пленке, не проявленной пока,
Где каждый кадр – тобой прожитый год
На кнопке «Stop»а Мастера рука.

Мы все спешим, и мы с тобой в пути
Считаем метки улетевших лет
Я знаю, ты успел приобрести
В Столицу Счастья проездной билет.

В тот город, где не меркнет солнца свет,
Где краски обретает негатив.
В тот город, где и миллионы лет,
Слегка лишь приоткроют объектив.

ДОНІ

Зійшло у хаті сонечко маленьке,
Його в долонях можна помістити.
Забилось на землі нове серденько,
Краплинка щастя на початку літа.

До неї прилітають ангелята,
І їй віночок зоряний дарують,
Але вона вже знає руки тата
І голос мами впізнає і чує.

Лиш їй співає дощик колискову,
І ластівки для неї лиш щебечуть,
Постільку стеле вітерець шовкову,
І зіроньки засвічує їй вечір.

Промінчик сонця носика цілує,
І пробують вже губки посміхатись,
І так рожевий бантик їй пасує,
Хоча нема до чого прив’язати.

Але ще будуть платтячка і банти,
І кучері рясні і капелюшки.
Ще золоті сережки купить тато,
І ще позаздрять їй колись подружки.

Ще скажуть хлопці: “Дівчина, як квітка!”,
Ще дасть їй Бог щасливу довгу долю,
А поки що за донечку моліться,
Довірте небу ангелятко своє.

Донечці

Ти – Ангелятко біле і невинне,
Ти – ясне наше сонечко беззубе.
Найперше, найсолодше і єдине,
Якби ти знала, як тебе ми любим.

Цілую твої пальчики маленькі,
І золотий пушок м’який і теплий.
Стискаєш кулачки, береш у жменьки,
І від любові серце моє терпне.

Скажи, кому всміхаєшся, дитинко?
Чи Ангелам, що над тобою стали,
Чи тій прилиплій до вікна сніжинці,
Чи може рідних уві сні впізнала?

Спи, наше щастя. Вечір наступає…
І сніг вкриває землю так красиво.
Ти ще маленька, а я вже благаю
Для тебе в Бога, доленьку щасливу

***…

А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…

А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася,
І ранкові акорди лилися.

Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними положений,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…

… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.

Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…

Раптом голос: “Маріє…” – бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.

Я Марія Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Коли Світло очей Твоїх втрачу я –
Ти по імені клич мене.

Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… А Марія стояла і плакала, -
То без Тебе так я завжди.

* * *

У сонячний ранок, чи зоряні ночі.
Весною квітучою, чи в заметіль,
Спасителя славити радісно хочу –
На Себе Він взяв мій заплаканий біль.

Він дав мені щастя безмежне, як Вічність,
Заквітчану долю, ясне майбуття.
Зійшов у душі, як зірниця досвітня,
Любов’ю наповнив моє все життя.

Зростив мені крила, у небо покликав,
До струн доторкнувся любові смичком.
Він дав мені пісню і радість велику.
І дикі вітри вгамував за вікном.

Я хочу співати моєму Ісусу,
Найкращі пісні дарувати Йому.
Я вільна, як птаха, висот не боюся
Крилом розтинаю гріховну пітьму.

ЗНАЮ ДЕЛА ТВОИ.
( Откровение 3 :14 –15 )
День сменяется днём, вереница забот не короче,
Напряженные будни и важность не начатых дел.
Часто слишком короткими кажутся длинные ночи,
А наутро опять суеты новый начат раздел.

Потому ли виски чуть задеты серебряной проседью,
И усталость легла под глазами лучами морщин.
Но всё мало и мало, чего – то всё нового хочется,
Неизвестность прельщает таинственной силой глубин.

Не горяч и не холоден, жизнь протекает размеренно,
Боль чужая не жжёт, чей – то крик надорвался вдали…
Ты доволен собой, в своём «завтра» ты тоже уверен ведь,
Вдруг набатом слова из Писания : «ЗНАЮ ДЕЛА ТВОИ!»

Ты трудился упорно и силы твои не иссякли.
Столько бед перенёс, столько их у тебя впереди.
Только, слышишь, скажи, от чего, словно искра погасло
Это чувство забытое первой любви?

В этом мире большом, где престол сатаны возвышается,
Иногда просто хочется навзничь в бессилье упасть.
Но ты веру хранил там, где Имя святое бесславится,
Ни за что не отрёкся святыни и сбросил напасть.

Слышишь? Снова стою у двери твоей кельи сердечной.
Неужели уже кто – то занял то место Моё?
Где вечеряли мы, помнишь вечер чудесный7
Когда сердце в подарок ты Мне преподнес там своё?

Или, может, привык ты к тихонькому нежному стуку,
Как порой привыкают к старинным часам на стене?
Ну узнай же Меня! Посмотри на пронзённые руки,
Я люблю, как и прежде… А ты? Ты доверишься Мне?

МОЕМУ АНГЕЛУ ХРАНИТЕЛЮ

Чего ты просишь для меня у Бога?
Хранитель белокрылый, Ангел мой?
Тебе известны грусть или тревога?
Знакома ли тебе людская боль?
Ты предстоишь у Белого подножья
Держа желаний чашу перед Ним.
Ты вправе находиться в блеске Божьем,
С моим простейшим именем земным.
Чего Ты просишь у Владыки мира?
Для маленькой песчинки, - для меня,
Там за пределом легкого эфира,
Где не ведется счет летящим дням?
Крупицу счастья, чтобы не привыкнуть,
Любви осколок, чтобы боль унять?
Слезу полыни, чтобы ночью крикнуть
И жар ладоней, чтобы лед обнять?
Неси, мой Ангел, за меня молитву,
Я подожду у алтаря склоненной.
Скажи Творцу, что я хожу по бритве,
Еще скажи, у Счастья вкус соленый.
Скажи, что я устала от надежды,
А той Весне - уже шестая осень,
Что не смеется сердце, так как прежде,
На случай, если Он о сердце спросит.

П И А Н И С Т У.

Твои пальцы касаются клавишей
И внутри замирает душа.
Ты мелодию радости даришь ей,
Как ночную Сонату Дождя.
Золоченые ноты созвездия
Пишет Ангел небесным пером…
И мерцают мгновения вечности
Под его белоснежным крылом.

Припев: Льётся музыка над сонной землёй
Бог беседует в ней тихо с тобой
И, склонясь, в твои Он смотрит глаза,
На реснице, как восьмушка слеза.

Черно-белое, черно- белое…
Будни, праздники, солнце, снег…
Раскружились дни каруселями…
И никак не замедлят бег..
Только Музыка, что рождается
Где – то там , в глубине души…
Даже в Вечности не кончается
Этой Музыкой дышишь ты…


Бог писал Судьбы Кантату для тебя…
Пусть летит, на крыльях ветра, звеня.
Этой Музыки прекрасный аккорд -
На цветке души семь капелек нот…

ЗАХОВАЙ МЕНЕ В СВОЇХ ДОЛОНЯХ

Доторкнися до мого серця,
Заховай у Своїх долонях,
Пригорни ти його до Себе,
Як малесеньке пташеня...
І на дотик воно озветься,
Бо навколо негода стогне,
Заспокоєння тільки в Тебе,
Мій Ісусе, з Тобою я.

І вгамується дужий вітер,
Синьооке всміхнеться небо,
Розгойдає веселку щастя,
Подарує пречисту даль,
Знов полине воно над світом,
Бо єдиного серцю треба,
Лише волі Твоїй віддаться,
Ти розвієш гірку печаль.

Заховай мене в Своїх долонях,
Дай забути світу марноту.
Дай зігрітись від дощів холодних.
І відчути серцем теплоту.
Ти, мій Боже, Ти – моя надія,
Ти – веселка радості моя.
І душа моя про щастя мріє,
Як Тебе побачу в небі я...

М А М І
Малинові айстри вже гублять пелюстки шовкові,
І золото кленів осінніх встеляє траву.
Роки проминають, як сон, як туман світанковий,
По собі лишаючи чисту , як сніг, сивину.

Ця осінь красива і щедра, як серденько Ваше,
І сонечко ластиться, тепле, як вдача у Вас.
Не думайте, мамо, що все проминуло найкраще...
У кожному віці є свій неповторний ще час.

І Ви, наша мамо, для нас є завжди молодою.
А вечір не ступить на Вашого серця поріг.
Бо так не буває, щоб мама враз стала старою.
Сповільнюють роки для мами невтомний свій біг.

І мамині руки так само м»які, як в дитинстві,
І мамина посмішка тепла, як сонця клубок.
І очі глибокі, і ніжні й такі променисті,
Долоні до серця гарячий проклали місток.

Ми , наче святиню, цілуєм натруджені руки,
Даруємо квіти , і Вас обіймаємо знов...
З усіх наймиліша, Ви наша рідненька зозулько,
До Вас пригортаємось, дякуєм Вам за любов!

МОЇ ЧЕРНІВЦІ

Дрімають на світанку ліхтарі,
Цілує вітер пелюстки троянд.
Стрічають ранок рідні Чернівці,
У чистих росах, наче діамант.

Тут в камені симфонія звучить,
Тут Ратуша торкається зірок.
І скрипка тихо у дощах бринить,
Відлуння береже далекий крок...

Знов чорнобривців гіркуватий щем
Тривожить душі тих, хто вдалині...
Всміхнулось місто, звінчане дощем...
Воно, як серце, що живе в мені...

Візьми його, мій Господи в долоні...
Бо затишок лише в Твоїй руці.
В промінні сонця, наче у короні...
Благослови, о Боже, Чернівці!
Нехай сміються безтурботно діти,
Хай буде місце радісним пісням.
Нехай коханим тут дарують квіти, -
Дай добру долю нашим Чернівцям!

НЕНЬЦІ

Ти разом з сонечком встаєш,
Моя матусю.
Ти в день новий тепло несеш
І чисту душу…
І соловейко навесні
Тобі співає,
А в небі зіроньки ясні
Для тебе сяють…
А з чим прийду до тебе я,
Кохана ненько
Рядочки вдячності оці
Тобі, рідненька…

Я щиро дякую тобі
За руки лагідні твої,
За теплі очі…
Хай Бог тебе благословить
Нехай з любов»ю сохранить
Твої всі кроки.

Цілую з ніжністю святі
Твої долоні
І зморшок промені твої
І сиві скроні.
Схиляю голову свою
В твої коліна
Матусю, я тебе люблю
Єдина, рідна.

ТАТОВІ.
У першу подорож на татових плечах.
І перші сльози в татові долоні.
Сувора ніжність в лагідних очах.
І тепла сивина на його скронях.

М’яка колючість рідної щоки,
І посмішка в промінчиках любові.
Легенький доторк дужої руки.
І справжня мудрість батьківського слова.

Повиростали доньки і сини,
Повилітали з батьківської хати.
Скриплять старі поважні ясени.
І дякують за нас наш рідний тату.

За те, що вчив, ростив і годував,
Молився, в ясну днину й серед ночі.
В дорогу на світанку проводжав.
Ми знову й знову дякувати хочем.

Молитви Ваші – крила для дітей,
Аж поки Ваше серце битись буде,
Молитва у життя нас поведе,
І сам Господь про долю не забуде.

Благословіть на щастя нас, дітей,
З благословенням в світі так безпечно...
Хай скотиться скупа сльоза з очей,
Це не біда..В любові це доречно..
11.11. 2006р

ДОРОГІЙ МАТУСІ

Знов літо настало - літечко,
І сіється дощ крізь ситечко,
І пахне жасмином ніченька,
В вікно заглядає зіронька.

Там мама, схилившись, молиться,
Сльозинка гаряча котиться…
Там мама говорить з Господом
За нас щиросердечно просить все.

А ранок метеликом сонячним,
Влетів у відкрите віконечко,
І мамині руки цілуючи,
Він ніжність шовкову дарує їм.

І день починається з музики,
Бо свято сьогодні матусине,
Нарвемо троянд Вам росяних,
Зв Вас ми подякуєм Господу.

Рідненька матусю наша,
Для нас в цілім світі найкраща.
Хай Бог дасть здоров»я і силоньку.
І ласкою завжди милує.

МАМА МАРІЯ.

Серце її не лишив одиноким,
Мами Марії…
Навіть стікаючи кров»ю жорстоко,
Дав їй надію…
Він із хреста нахилитись не може, -
Руки прибиті...
Мама цілує зранені ноги
В камінь розбиті.
Що відчувало зболене тіло?
Мамині губи?..
Спогади в давнє дитинство летіли,
Як їх забути ?
Місячне світло, мамині очі
В тихій зажурі...
Теплий, як райдуга, легкий місточок
Пам’ять хитнула.
Мамині руки, мамина пісня,
Мамині сльози...
Хрест над землею високо звівся
Дихать не в змозі...
“Жінко, це син твій...” ледве промовив,
“Це ж твоя мати...”
Цінність синівського теплого слова
З чим порівняти?
Цівочка крові тонко стікала, -
Вмер Розіп’ятий...
Але Любов безголосо кричала
Світу багато....

Т А Т О В І.

З дитинства тата я пам’ятаю
Ще молодим...
Життя, як книгу тепер гортаю
Все, ніби дим....
І чорні хвилі його волосся
Вже наче сніг...
Доріг немало пройти прийшлося
Не чує ніг...
Лиш карі очі такі ж ласкаві
Як літня ніч...
Очам цим стільки ще не сказала,
А час летить...
Схилившись низько, тулюсь вустами
До рідних рук...
І затихають громи з вітрами, -
Лиш серця стук...
Мій Сивий Явір, дощами вмитий,
Мій дорогий...
За тебе хочу завжди молитись,
Татусю мій...
Сама не зможу тобі співати.
Та пісня ця,
Для тебе, рідний, для тебе, тату..
Любов моя...

23 липня 2007р

НЕ БІЙСЯ БУТИ ДОБРОЮ...

Не бійся бути доброю на світі,
Умій від серця щирого прощати,
Прощати так, як вміють тільки діти,
Щоб у вчорашнє більше не вертати.

Умій любити так, як люблять діти,
Щоб без умов, без комплексів, без здачі,
Щоби не йти, не бігти, а..летіти
Коли хтось поруч безутішно плаче.

Вмій забувати гіркоту полинну,
Щоби образи в серці не таїти,
Бо ми не Ангели, ми загубили крила
Ще там в раю, як почали грішити.

Як серце чиєсь зранене побачиш,
Що при дорозі все стікає кров»ю,
Не бійся, що себе усю розтратиш,
А нахилися з щирою любов»ю.

Не поспішай ніколи говорити,
Вмій слухати, проникнутися болем,
Чи радістю чиєюсь засвітитись,
Як серце друга тихо заговорить…

Тебе Господь створив, щоби любила,
Щоб добротою в світі цім світити,
Бог іноді нам позичає крила,
Щоби літати, не лише ходити.

Не бійся залишати всюди квіти,
Рожеві, білі, жовті і червоні,
Бо скрізь колючі кактуси по світу,
А треба і фіалок, півоній.

А наостанок, знову побажаю
Прощати і любити і радіти,
Роки нас від дитинства віддаляють,
Але простими лишимось, як діти!