***
Той більше любить , кому більше прощено,
Спасене серце вміє щиро плакати,
Як вмить відчує – Щастя не прострочено,
Воно в долонях Господа розп»ятого.
Хто здалеку приходить до Спасителя,
Хто знайдений на перехресті розпачу,
Той не соромиться до ніг Христа схилитися,
Як Магдалина слізно милість просячи.
І не черствіє та душа, не вицвіте,
І до Голгофи з часом не збайдужіє,
Як самарянка водоноси кинувши,
Ту радість побіжить звіщати друзям всім.
Хай роки віддаляють день навернення,
Та хіба час мірилом є Любові??
Коли душа до Господа повернена,
То з неї б»є струмок води живої.
Тоді пустеля розцвітає садом,
У змучених гріхом розбитих долях,
І душі, як квітки, побиті градом,
Вмить оживають в променях Господніх.
У того, кому прощено багато,
Є при собі завжди бальзам цілющий,
Щоби прийти на допомогу брату,
Не тільки брату, просто людським душам.
Є й в нашій Церкві добрі самаряни,
Які до цього світу не байдужі...
Любов»ю перев»язуючи рани,
І до Христа несуть розбиті душі.
Снопи, снопи, чи ми багаті ними?
Для Господа – приємний доказ вдячності.
Що почуття є трепетно – живими,
Що серце за людьми ще здатне плакати.
Я мрію, щоб перед Престлом Білим
В оточенні крилатих Серафимів,
Сказав Господь:» Ввійди Мій рабе вірний,
У радість Свого Пана, й будь щасливий!»
Комментариев нет:
Отправить комментарий