***…
А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…
А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася,
І ранкові акорди лилися.
Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними положений,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…
… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.
Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…
Раптом голос: “Маріє…” – бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.
Я Марія Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Коли Світло очей Твоїх втрачу я –
Ти по імені клич мене.
Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… А Марія стояла і плакала, -
То без Тебе так я завжди.
Комментариев нет:
Отправить комментарий