ПАМ"ЯТЬ РУК
Як багато пам»ятають наші руки,
Скільки споминів лишається на них,
Обіймали ми когось у час розлуки,
Може й тих, кого нема серед живих.
Ними ми колись трималися за маму,
Як були малими зовсім ... ще давно,
Потім падали , і залишались шрами,
Все пройшло , як в чорно-білому кіно...
Скільки раз ми витирали ними сльози,
Сльози радості, печалі і журби,
І нераз десь на перонах в сніг і в грози
Зустрічали й проводжали поїзди.
Наші руки пам»ятають перші квіти,
Легкий дотик, ніжний трепет, пізній дощ.
Пам»ятають, як хотілось їм летіти,
Крізь тумани, через сонну тишу площ...
Ними з трепетом приймали доньку й сина,
Як у світ вони приходили в сльозах.
Хтось, можливо, доживав свої хвилини,
Загасав вогонь життя в нас на руках.
Наші руки пам»ятають день спасіння,
Як до хрусту пальці вмить переплелись,
У молитві каяття й прийшло прозріння,
І на них гарячі сльози пролились.
І тоді до рук торкнулись інші руки,
Руки Божі, руки теплі, як блакить.
Зникли люди навкруги і зникли звуки,
Це була найважливіша в світі мить.
Стільки спогадів на собі носять руки,
Навіть щось лишив по собі рік старий,
Хоч розтанув, як сніжинки візерунок,
Слава Богу, кожен з нас іще живий.
Комментариев нет:
Отправить комментарий