Муза Неба

«Господь… сироту та вдовицю підтримує…»
Псалом 145 : 9

Не зрозуміла нам вдовиці доля,
Чому Бог допускає це в житті?
Ці сльози, що пролиті в самоті,
Ці душі, що стискаються від болю…

Чому безжальна смерть в коротку мить
Враз забирає щастя і надію?
І каменем на дно - незбуті мрії?
Нам людям не дано це зрозуміть.

І, стоячи над прірвою могил,
Втішаємо серця, розбиті горем,
І плачемо, проникнуті їх болем,
Бо й у самих нема достатньо сил.

Де відшукати добрі ті слова,
Які - бальзамом на сердечні рани?
Як спомини засіяти квітками?
Щоб заструміла знов вода жива….

Вдовиці, сестри наші дорогі,
Ви ні єдина не забута Богом,
Хай втіхою від Церкви буде слово,
Що Ваша доля в Господа руці.

Бог обіцяв буть Втіхою для вас,
Сказав, що ви – зіниця Його ока,
Яким би горе не було глибоким,
Він поруч з вами завжди повсякчас.

Як сяде старість тихо на поріг,
І одинокість закружляє птахом,
Долоня Божа захистить від страху,
І друзів приведе з усіх доріг.

Хай кожну з вас Господь благословить,
Наповнить душу зболену спокоєм,
Пошле вам сили й доброго здоров»я
Щоб серденько раділо в кожну мить.