Муза Неба

ОСІННЄ

Ти смужечку землі мені довірив

У працьовитість Ти мою повірив,

Давав дощі і сонечко і грози,

Щоб зародити все була у змозі

І я на радощах засіяла ту ниву,

А Ти від щедрості пролив на неї зливу,

Минали дні, сміялось тепле літо,

Посіяне росло, дощами вмите

А я… А я частіше лінувалась

Вставати на зорі чось  не вдавалось,

Як вдосвіта до праці  прокидатись?

Як під пекучим сонцем працювати?

Мій колос  заглушив осот і терня,

Не мало сили наливатись зерня,

Пшениченька моя суха й змарніла,

А в інших вже поля пополовіли

Золотокоса осінь знов мандрує,

Через поля і луки чимчикує,

Навколо у снопи збирають збіжжя,

Везуть по польовому бездоріжжі

Лиш я одна не маю що збирати,

Мені у тім ніхто не винуватий

Порожній колос нахиливсь журливо,

Сльозами вмилась осінь... Задощило…

Ти смужечку життя мені довірив,

Ти вік земний мій п’ядями відміряв

Щоб вірила, любила і прощала,

Щоби людей до Бога навертала

Ти все даєш можливість, час , натхнення,

Ти пригорщами шлеш  благословення

Ти світлом є моїм в години хмурі,

На крилах Ти несеш  мене крізь бурі

А я так чАсом нехтую, лінуюсь

Самодостатністю своєю все любуюсь,

Буває у депресію впадаю,

Себе жалію, плачу, знемагаю

А Ти, мій Отче, дивишся із болем

Як я присіла на межі край поля…

Спливають дні і не вертають в літо,

Туманом сивим поле оповито…

Не все ще встигла, і не все зуміла

На  смужечці, що Ти мені  відміряв