Мамина осінь…
(Л.М.)
Каре надвечір’я маминих очей,
Калинові грона маминих печалей.
Крізь густі тумани безлічі ночей,
Ми пливем до маминих причалів.
Мама тче молитви наче рушники,
І свою любов у них вплітає.
Дітям вистеляє ними всі стежки,
Та про долю Господа благає.
Засурмлять у вирій сиві журавлі,
Ніби пісню колискову чую…
Пахнуть чорнобривці солодко-гіркі,
Як долоні мамині цілую.
Будуть ще неходжені дороги,
Може їх усіх не обійду,
Та вернусь до рідного порога,
Тихо в осінь мамину прийду.
В осінь неповторну і пречисту,
В позолоті мудрої краси,
Де в дощах звучать сонати Ліста,
Де всього два кроки до Весни.
Де моя матуся усміхнеться,
І на зиму вернуть журавлі…
В осінь ту, що маминою зветься,
Наймолодшу осінь на землі.
19.09.2000р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий