Стираються підошви від доріг...
І яблуні розчахнені вітрами…
Чи ступить холод на Любві поріг?
Чи відцвітають почуття з роками?
Підвладне часу все на цій землі...
Трава всихає і троянди в”януть.
Сивіють, наче зими, матері.
І дні, і роки, наче свічка тануть...
Та над єдиним не панує час,
Із року в рік, в роди і покоління..
Жива лоза, що пророста крізь вас
В Господнім серці – там її коріння.
У справжньої любові – все живе!
Вона щороку любить ще міцніше!
Вона не просить, а своє дає,
Вона з земного переходить в вічне...
Так, над Любов”ю є безсилим час.
З морщинками вона ще красивіша!
Не бійся, що роки зістарять нас!
З роками ми любитимемо більше!
Роки...Роки... Вас не вернеш назад,
Ані сльозами, ні красивим словом...
Одне втішає – часу снігопад
Не замітає паросток Любові...
25 листопада 2008р
Комментариев нет:
Отправить комментарий