Муза Неба

ЩАСЛИВА ПТАШКА

Я була просто пташкою, та, що не вміла співати,
Як я заздрила завжди маленьким дзвінким солов»ям,
І хоч мала я крила, не вміла у небі літати,
Щоб обійми відкрити весняним пахучим вітрам.
Моє серденько мріяло пісню свою заспівати
І шукало її поміж струменів сонячних злив…
Не хотілось йому серед світу сумного мовчати,
Але серце співати навчити ніхто не хотів.
І воно би навік залишилося, мабуть, безмовним,
Якби мій Ісус не проходив повз серце моє…
Він звільнив мої груди з тенет павутиння гріховних,
І натхнення цілюще всередину влив вмить Своє.
Він наповнив мажором світанки і зоряні ночі,
Кожну ноту для мене з такою любов»ю писав…
З того дня моє серденько стало щасливим й співочим,
І нарешті мій час для прославлення Бога настав.
І, розкинувши крила, я Спасові щиро співаю,
І тепер вже мені, мабуть, заздрять усі солов»ї,
І у пісні до неба я знову і знову злітаю,
У промінні купаючи звільнені крила свої.
Та коли в розмаїтті весняного білого цвіту,
Раптом бачу я пташку, що крилонька склала свої.
Я про милість Христову їй хочу тоді говорити,
І сказати, що в Бога для неї є чисті пісні.
Так, я пташка щаслива, що Господу дзвінко співає.
І допоки в мені буде битися серце живе,
Хай лише мого Бога натхненно воно прославляє,
І для Нього Єдиного кожну хвилину живе.