У літнє, золотаве надвечір’я,
Впаде роса холодна на траву.
Старенька мати вийде за подвір’я,
Та й помандрує тихо в далину.
На край села, де ліг туман в долині,
І стомлена присяде на межі...
Дітей згадає – і дочку, і сина...
Тих, що живуть в далекій чужині...
І біль солодкий скотиться сльозою.
І обпече травинку полину.
Лиш вітерець незримою рукою,
Погладить замість сина сивину...
Помолиться ,задивиться на зорі...
Зітхне і усміхнеться далині...
І Божий Ангел в тиші вечоровій.
Схилившись низько, збереже її.
Мамина зажура, лагідна, як пісня
І роки не в силі обірвати струн.
Мамина молитва, огортає ніжно,
І торкає серце чистотою дум.
Комментариев нет:
Отправить комментарий