Все буде по – іншому...
Згадай, Господь, що я всього лиш...глина.
В яку колись вдихнув Ти трошки неба...
Я – мандрівниця у земній долині...
Й насправді для життя так мало треба...
Продовж мій час – моє погоже літо.
І я на все дивитимусь інакше...
Обдумувати – потім говорити...
І слухати, що Ти для мене скажеш.
Я речі цінуватиму лиш справжні, -
Не тільки ярлики на них блискучі...
По тому, що в житті вони ще значать.
Так само, як людські красиві душі.
Я прокидалась б рано на світанні,
І відкривала б перед Богом душу
Без випадкових слів...Лише в мовчанні,
Щоби крихкої тиші не порушить.
Я цілувала б чистоту троянди.
Щоби відчути гострий біль колючок.
Тому що біль священний лиш заради,
Того, кого цінуєш ти і любиш.
Дитині я б подарувала крила
Закоханим подарувала б небо.
Я б кожну мить серця любов’ю гріла,
Й саму Любов своїм зробила б кредо.
Я б ні на кого не дивилась зверхньо,
Хіба що, нахилившись, щоб підняти,
Хіба в біді , з любов’ю щиросердно,
Лише для того, щоб руки подати.
Тобі підвладна я під Твоїм небом,
В Твоїх руках нитки моєї долі...
Я дихаю, і все, що мені треба,
Навчитись довіряти Твоїй волі....
Продовж мій день, моє погоже літо,
І допиши в мелодії фермату,
Щоб жити стільки, скільки сил любити...
А я не знаю, - мало, чи багато...
29 червня 2008р
Комментариев нет:
Отправить комментарий