Вийде мама в тихе надвечір»я,
Сяде під
вікном поміж жоржин,
В золотій
заграві все подвір»я,
Тут колись маленьким бігав
син...
Тут росу збивали ноженята,
Тут колінця
здертими були,
Спогадам всміxнеться журно мати,
«Ой,
коли ж це все було? Коли?»
Знов вдягла земля осінні
шати,
Журавлями ген роки кудись...
Став дорослим син,і
сам вже тато,
Тридцять.
..скільки, сину? - тридцять шість...
Павлику,наш рідний,
- слава Богу!!
За серйозний і прекрасний
вік,
Буде хай щасливою дорога,
І благословенним кожний рік!!
Огорнули сутінки
вуаллю
Яблуні
старі і ясени...
Радість
переплетена з печаллю
Як в далекій чужині сини..
Комментариев нет:
Отправить комментарий