Муза Неба

               БЛУДНИЙ СИН

Син повертався так здалеку,

В лахмітті весь,  у  реп»яхах.

Летіли з чужини лелеки,

 І сіли за селом в полях.

 Побачив батько постать сина,

 Побіг старенький, як лиш зміг.

 «Де пропадав, моя дитино?

   І скільки ти пройшов доріг?

 Я виглядав тебе так довго,

  Аж оці вицвіли мої.

   Бувало, дивлюсь на дорогу,

  А там не ти, а там чужі.»

  Обняв і пригорнув до себе,

  Дав чисту одіж і взуття.

  Так само люди йдуть до Неба,

  І Бог їм змінює життя.