НАРЕЧЕНОМУ
Вона твоя, вона тепер твоя,
Хіба для іншого Бог міг її створити?
І таїну душі комусь відкрити?
Співай, радій. - вона тепер твоя.
Як загуркоче грім, впадуть дощі,
Вона веселкою печаль твою огорне,
І все, що було і гірким, і чорним
Розмиє акварелями в душі.
Люби її, жалій, вбирай квітками,
Маленькі плечі огорни теплом,
Сльозинку кожну висуши губами,
І тінь жури хай щезне над чолом.
Буди її, як сонце будить землю -
Цілунком теплим, свіжістю роси,
І щоби щастя проросло, як зерня
За її долю Господа проси.
Очам її присвячуй ти кантати,
Вплітай у коси зоряні дощі,
Навчися колискової співати,
Як вечоріти стане на душі...
А як пооблітає листя днів,
Услід фати проб"ється сивина,
Я хочу, щоб так само ти любив,
Й дзвіночком так сміялася вона!!
Комментариев нет:
Отправить комментарий