Муза Неба

МОЇЙ УКРАЇНІ

Земле моя  рідна, Україно,
Рано невигойная моя.
Схожа ти на зламану калину,
На гніздо розбите солов»я.

Дзвони б»ють, це  матері ховають
 Ворогом розстріляних синів.
 Сиротина батька проводжає
 Обпікають камінь сльози вдів.

 Україно, ненько моя люба,
 Чом  вдягнула чорне полотно?
  Кулею тебе настигла згуба.
 Хилиш посивілеє чоло…

  Від вогню і диму почорніла,
  Тягнеш своє зранене крило,
  Може мало в мирний час молилась?
  Може в серці допускала зло?

 Може Бога в суєті забула,
  Стежка в Храм  травою поросла?
  Що не так у тебе, рідна, було??
  Що прийшла оця година зла?

  Біблію свою зніми з  полиці,
  Ту забуту у часи добра.
  Воду зачерпни з її криниці,
  І згадай розп»ятого Христа.

   Підніми до Бога свої очі,
   Він Єдиний може помогти.
   Серце, що так  пташкою тріпоче,
  Ти в долоні Божі поклади.

   Перед своїм Господом схилися,
   Душу ти від злого очистИ,
   І за свого ворога молися,
  Як не важко, ти його прости.

  Буде день і зійде сонце правди!
   Так, як вся природа ожива.
   Тільки розірви ярмо неправди,
   Богу  каяття неси слова!